Із циклу «Сад божественних пісень»

Пісня 4-а

Різдву Христовому. З оцього зерна:

«З нами Бог, розумійте, народи»[59], тобто «Помазав нас Бог духом»;[60]

«Бог послав у наші серця духа сина свого».[61]

* * *

Ангели, знижайтеся, до землі зближайтеся.

Господь Бог, створивший віки, живе нині з чоловіки.

Станьте з хором всі собором,

Веселітеся, яко з нами Бог.

* * *

Це час виповняється, це Син посилається!

Це літам прийшла кончина, це Бог посилає Сина.

День приходить, Діва родить.

Веселітеся, яко з нами Бог!

* * *

Обіцяний пророками, отчими нароками,

Рішить в посліднії літа печать нового завіта.

Дух свободи всім нам родить.

Веселітеся, яко з нами Бог!

* * *

Даниїлів каменю,[62] із купини пламеню![63]

Несіченний одпадаєш, хоч вогонь – не спопеляєш.

Це наш камінь, це наш пламень!

Веселітеся, яко з нами Бог!

* * *

Рости ж благодатію, новий наш ходатаю!

Рости, доки зможеш стати, щоб спалити супостати.

Щоб вселенна вже спасенна

Звеселяла всіх, яко з нами Бог!

* * *

Ми ж тобі, рожденному, гостеві блаженному,

Всіх серця нас одкриваєм, в дім душевний зазиваєм,

І співаєм, і гукаєм,

Звеселяємось, яко з нами Бог!

Пісня 5-а

Різдву Христовому. З оцього зерна:

«І породила вона свого первенця сина, і його сповила, і до ясел поклала його».[64]

* * *

Тайна дивна і преславна!

Це вертеп замість небес!

Діва херувимів главна

І престолів вишніх днесь.

Вмістить і небо небес.

* * *

О, блаженні тії очі,

Що на тайну цюю зрять,

Що їм в злій мирській півночі

Бога вказує зоря.

Ангельський ум тайну видить,

А плотський муж ненавидить,

Та бо всім їм буйство є.

* * *

Ми ж оцей секрет небесний

Серцем запальним чтимо

І, як скот той безсловесний,

Сіно з-під Христа їмо,

Доки аж, в мужів спасенних

Зрісши, зможемо блаженно

Бога сущого пізнать.

Пісня 10-а

З оцього зерна:

«Щасливий муж, який над мудрістю роздумує і здібності розуму свого обмірковує» (Сирах).[65]

* * *

Всякому городу нрав і права,

Всяка іміє свій ум голова,

Всякому серцю любов своя є,

Всякому горлу смакує своє.

Мені одна лиш у світі дум?,

Мені одне лиш не йде з ума.

* * *

Тре для чинів угли панські Петро,

Федька-купець загрібає добро,

Той зводить дім свій на новий манір,

Той все в процентах, будь ласка, повір.

Мені одна лиш у світі дум?,

Мені одне лиш не йде з ума.

* * *

Той безугавно купує ґрунти,

Цей чужоземні заводить скоти,

Ті до ловитви привчають собак,

В цих шумить дім од гостей, як кабак.

Мені одна лиш у світі дум?,

Мені одне лиш не йде з ума.

* * *

Строїть на свій лад юриста права,

З диспут студенту тріщить голова,

Тих непокоїть Венерин[66] Амур,[67]

Всякому голову мучить свій дур.

Мені одна лиш у світі дум?,

Мені одне лиш не йде з ума.

* * *

Смерте страшна! Замашная кос?!

Ти не щадиш і царських волос?в.

Ти не глядиш, де мужик, а де цар,

Все жереш так, як солому пожар.

Хто ж на її плює гострую сталь?

Той, чия совість, як чистий кришталь.

Пісня 12-а

З оцього зерна:

«Блаженні вбогі духом»[68], тобто «Мудрість книжника – безділля в догідному часі, і хто зменшив діла, цей умудриться» (Сирах).[69]

«Вгамуйтесь та знайте…».[70]

* * *

Не піду в город багатий. Я буду на полях жить.

Буду вік свій коротати, де тихенько час біжить.

О діброво! О зелена! О мати моя родн?!