3.3. Неортодоксальні філософські вчення

3.3. Неортодоксальні філософські вчення

Локаята

Ця школа була відома у Індії дуже давно і існувала протягом не менш як двох тисяч років, але досі є багато у чому загадковою, бо не залишилось творів її прибічників. Та й з самою назвою школи не все гаразд. “Локаята” перекладають то як “поширене у народі”, то як «точка зору простих людей», інколи як “ті, що йдуть шляхом земного світу”. Зрозуміло одне: назвою підкреслювалась суперечливість світоглядних основ цієї школи елітним школам жерців-брахманів. Згаданий вище Шанкара видавав локаятиків за грубий, неосвічений натовп. Про те, що локаята давнє вчення, свідчать і Упанішади. У них міфологічним засновником вчення названо Бріхаспаті, якому приписується думка про те, що сутністю всього живого є тіло, а душа є не більше, ніж ілюзія. “Я” є тіло, яке обдароване розумом, і підтверджувалась ця теза тим, що розум має місце лише там, де є тіло, і ніхто не бачив безтілесного розуму.

У середньовіччя прибічників матеріалістичного філософського спрямування частіше вже називають не “локаята”, а “чарвака”, але йдеться про ту ж саму лінію філософування.

Локаятики вважали, що єдиним джерелом дійсного знання про реальний світ є свідоцтво чуттєвого сприйняття, і релігійні тексти нічого не можуть додати суттєвішого за досвід. До зовнішнього сприйняття додавалось також внутрішнє, коли зовнішні свідоцтва опосередковуються свідомістю.

Світ складається тільки з тих чотирьох елементів, які можна сприймати органами чуття: повітря, вогонь, вода і земля. Шляхом комбинації цих елементів утворюються неживі й живі речі, які після своєї смерті знов розкладаються на ті ж елементи. Припущення чогось невидимого у якості первоначала - відкидається, тому що довести його існування неможливо.

Локаятики відкидали уявлення про рай, про душі, що живуть у іншому світі. Світ єдиний і складений з першоначальних елементів, з них же, шляхом взаємодії, формується й свідомість. Заперечувалась і карма, бо якщо душа здатна переходити з одного тіла у інше, то чому тоді вона не пам’ятає свої минулі народження. Або якщо індивід після смерті відроджується в новому тілі, то чому він не прагне прийняти попередній вигляд, хоча б з любові до тих рідних, котрих він залишив. Коли ніхто ніколи не спостерігав процесу трансміграції душі, то на якій підставі про це твердять? Ідея карми, впевнені локаятики, виникає або через нерозуміння природних законів, або через свідому оману людей. Тому Веди вони засуджували абсолютно безкомпромісно.

Джайнізм

Засновником джайнізму вважають Вардхаману (599-527 р. до н. е.). Його ще називають Махавірою, на прізвисько Джина (переможець), звідки й походить назва всієї школи. Термін “джайнізм” відноситься як до однієї з індійських релігій, так і до філософської системи. Філософська система джайнізму, яку викладено у “Джайна-сутрах” (канону з 41 твору), склалася на межі нової ери і залишилась практично незмінною до цього часу.

Джайни вважають, всупереч локаятикам, що крім такого джерела знання як відчуття є ще два важливих джерела - логічний висновок і свідоцтва авторитетних людей. На основі цих трьох джерел пізнания будується модель світу. На базі сприйняття ми дізнаємось, що всі тіла складаються з чотирьох елементів, про які йшлося у локаятиків. Шляхом логічного висновку ми переконуємося в існування простору (акаша), оскільки тіла повинні десь існувати, і часу (кала), оскільки зміни, як послідовний ряд станів тіл, не можна зрозуміти без часу. Повинні також існувати причины руху і спокою, адже без них не можна пояснити рух і припинення руху у речах. Ці причини називаються дхарма і адхарма. Дхарма - те, що сприяє рухові, є його умовою, вона ніким не створена і вічна. А-дхарма - те, що виражає абсолютний спокій і теж присутнє у природі від початку. Дхарма, а-дхарма, кала й акаша разом називаються а-руна (безформне), бо ці сутності предметно уявленими бути не можуть. Їм протистоїть руна - ті явища, що можуть бути сприйняті чуттєво. Пудгала (матерія) поділяється на ті самі чотири елементи (земля, вода, вогонь, повітря), з суміші яких складається кожна річ. Джайни визнавали також атоми (ану), які є безкінечно малі, усі однакові і вічні, ніким не створюються й не руйнуються.

Спираючись на сприйняття і логічний висновок джайни стверджували, що в усіх живих тілах є душі, які неначе керуючі субстанції спрямовують наші тіла на успішне функціонування. Душа є не тільки у тварин, а й у рослин і навіть у пилинок. Душі мають різну ступінь свідомості. У рослин, у пилинок є тільки почуттєва свідомість, у нижчих живих організмів є два почуття, більш високо розвинуті мають три, чотири. У людини й ще у деяких тварин - п’ять. Однак незалежно від розвинутості здатності до відчуття душа, що живе у тілі, обмежена у можливостях пізнання і зазнає усіх видів страждань. І все ж кожна з душ за самою природою здатна досягти безмежної свідомості, сили і щастя. Але заважають джайнізмі карми - це сили пристрастей і бажань душі, які притягяють частки матерії до душі, а ті проникають у душу, неначе пил проникає у світло вогню або сонця. Отже, карми є причиною полонення душі матерією, тому слід через позбавлення карм звільнинитися і від матерії.

Учення і життя святих (тіртханкарів), що досягли звільнення, доводять можливість звільнення й вказують шляхи до цього. Для звільнення потрібні три речі: повна віра в учення джайнизму, точне знання цього учення й правильна поведінка, яка полягає в утриманні від несправедливості, брехні, злодійства, почуттєвого потягу до предметів. Виховуючи в собі правильну віру, правильне знання й правильну поведінку, ми зможемо контролювати власні пристрасті й тоді карми відійдуть, а душа знову отримає свої природні досконалості. Це і буде станом звільнення.

У джайнізмі місце Бога займають тіртханкари, але їм поклоняються так як богам у інших релігіях, а як ідеалам, котрим треба наслідувати. Послідовні джайністи дотримуються суворого аскетизму. Так дигамбари («одягнені світлом») не носять одежі, залишаються безшлюбними, дотримуються вимоги ахимси, тобто вимоги нікого не вбивати, навіть комах.

Буддизм

Засновником буддизму вважається Сіддхартха Шак’ямуні (“пустельник з роду шак’їв”). Ім’я Сіддхартха, що значить “той, хто виконав своє призначення”, він отримав при народженні, прізвисько йому дали за його життя сучасники, а сам він себе назвав Буддою (від санскритського Buddha, що значить “просвітлений вищим знанням”, “осяяний істиною”. Жив він приблизно у 563-483 роки до н. е., проживши 80 років, половину з яких викладав своє вчення. Будда був, перш за все, релігійним реформатором і прихильники його вчення переконані в тому, що він з’явився на світ, аби вказати людям шлях до спасіння, до позбавлення страждань, на які приречена жива істота. Отже буддизм вже існує 2 500 років і є переважно релігією (до того ж світовою), а не філософією. Однак через деякий час після свого виникнення, особливо коли він виявив свою життєздатність і став популярним, його ідеологи подбали й про філософські підвалини. Тут ми звернемось тільки до основних положень філософської доктрини буддизму.

Одним із центральних понять цієї доктрини є дхарма, яке можна перекласти словом елемент. Буття є взаємодією деяких конечних елементів “матерії”, “духу” і “сил”[36], що об’єднуються терміном дхарма. Тільки вони є справжніми реальностями, а будь-яке їх об’єднання - тільки ім’я певної комбінації, що немає своєї окремої сутності. Кожний з елементів (дхарм) є особливою сутністю. Елементи взаємно не проникають один в другий, хоч і можуть взаємодіяти, їх взаємодія підкорюється закону причинності. Світовий процес являє собою взаємодію 72 видів елементів (дхарм) і має тенденцію до заспокоєння і конечного згасання.

Дхарми не слід розуміти у вигляді якихось часток матеріального характеру, з яких складається світ. Вони є найдрібнішими частками свідомості, що розуміється у самому широкому смислі: від чуття до ментальних проявів вищої якості. Теоретики буддизму уявляють свідомість як безперервний потік часточок, що на мить з’являються й швидко зникають і разом складають зміст свідомості. Безперервно мінлива комбінація породжує всі відчуття, уявлення, емоції прагнення, ідеї тощо. Ці комбінації дхарм і “створюють” те, що люди називають зовнішнім світом, хоч насправді ніякої особливої реальної дійсності немає, а є тільки ілюзія її, проекція ментальних станів “назовні”. Отже, як на те пішло, то, по- серйозному, немає й страждань, від котрих буддистська релігія хоче врятувати людину, а є лише його ілюзорність, породжена хворою свідомістю. Достатньо навести порядок у свідомості, ілюзії розвіються і буде відкритий шлях до нірвани. Нірвана - то ще одне важливе поняття буддизму, що означає повну заспокоєність, згасання, а іноді й смерть. Якщо в інших релігіях, включно з тими віруваннями, що були в Індії, визнавалась наявність індивідуальної душі (напр., атман), то буддизм її не визнає, а значить не може бути й її безсмертя. Тому буддизм сповідує те, що може бути названо анатман (“не душа”). Йдеться про те, що анатман як і наше “Я” має штучний характер, і тільки умовно назване так, бо воно розділене рядом станів елементів і теж є ілюзією. Отже нірвана може бути інтерпретована як звільнення від власного “Я”, позбавлення ілюзії про існування деякого усталеного комплексу під назвою “Я”.

Буддизм, між іншим, визнає карму, але по-своєму тлумачить її. Розпад ситуативної комбінації елементів (скажімо те, що ми звемо як наше “Я”) не є припиненням зв’язку між ними. Напр., куля, що рухається, зіштовхується з іншою кулею і передає їй свій рух, хоч сама й зупиняється. Отже наслідки дій живуть, стаючи причиною подальших наслідків. Так само й кармічний закон: один стан є причиною наступних станів.

Хоч у буддизмі й є метафізична й онтологічна складова, все ж у центрі її уваги - людина, проблеми моралі і обґрунтування норм правильного життя, що пов’язані зі спрямованістю до нірвани. Будда обґрунтував “восьмеричний шлях” поступової трансформації психології людини:

1. правильні погляди - прийняття чотирьох благородних істин [ а) життя наповнене стражданнями; б) саме життя є причиною страждань; в) можна припинити страждання; г) є шлях, що веде до їх припинення];

2. правильні прагнення - набути в собі бажання досягти нірвани;

3. правильна мова - утримуватися від неправди;

4. правильна поведінка - уникати заподіяння шкоди іншим істотам;

5. правильний спосіб життя - здобувати харчі тільки чесними засобами;

6. правильні зусилля - здійснювати контроль за станом психіки, не припускатися егоїстичних думок;

7. правильний напрямок думок - не концентрувати увагу на власній персоні, тобто уникати думок типу “це - Я”, “це - Моє” тощо;

8. правильне зосередження - досягати стану повного відчуження від світу, його принад, бажань.

Історія буддизму довга й складна. Виник він у стародавні часи в Індії, у середні віки став світовою релігією, але вже за межами своєї батьківщини. Сьогодні він поширений у Китаї (особливо у Тибеті), Японії, Монголії, Бірмі, Цейлоні, деяких регіонах Росії. Має різні напрямки, які домінують у тих чи інших країнах. У ХХ столітті його модернізована форма (дзенбуддизм) набула популярності серед окремих шарів західних країн через тяжіння до містики, що, мабуть, відповідало світосприйняттю певних соціальних кіл у деякі кризові періоди.

Навіть з короткого огляду давньоіндійської філософії та розвитку її різних світоглядних напрямків видно, що ми маємо справу з колосальною і дуже давньою традицією обмірковування складних проблем людського перебування у світі. Від цього складається переконання про важливе місце цієї філософської традиції в історії світової філософії. Давньоіндійські школи проіснували до пізнього середньовіччя, зробили значний вплив на ідеологічний розвиток Індії. У нову й новітню історію цей вплив поширився і на західну цивілізацію. До здобутків давньоіндійської думки і сьогодні звертаються вчені, письменники, громадські й політичні діячі різних країн. З приводу проблем цієї філософської спадщини не вщухає наукова полеміка. Ідеї, що висунуті були стародавніми мислителями, переросли свій час, попередили філософські погляди наступних епох або у модернізованому вигляді отримали новий імпульс до життя.

Література:

Першоджерела

1. Атхарваведа. Избранное. - М.: Наука, 1976. - 408 с.

2. Брихадараньяка-Упанишада. - М.: Наука, 1964. - 239 с.

3. Древнеиндийская философия. Начальный период. - М.: Мысль, 1972. - 271 с.

4. Ригведа. Избранные гимны. - М.: Наука, 1972. - 260 с.

5. Упанишады / Перевод с санскрита пред. и коммент. А.Я. Сыркина. - М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, НИЦ "Ладомир", 1991. - Кн. 1. - Брихадараньяка упанишада. - 240 с. - Кн. 2. - Упанишады. - 336 с. - Кн. 3. - Чхандогья упанишада. - 256 с

6. Ньяя-сутры. Ньяя-бхашья. Историко-философское исследование. Памятники письменности Востока. - М.: Восточная литература РАН, 2000. - 504 с.

Навчальна література

1. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней философии. М.: Высшая школа, 1981. - С. 55-91.

2. Чанышев А. Н. История философии древнего мира : Учебник для вузов. - М.: Академический проект, 2005. - С. 49-101.

Додаткова література

1. Бонгард-Левин Г. М. Древнеиндийская цивилизация. Философия, наука, религия. М.: Наука, ГРВЛ, 1980. - 333 с.

2. Вивекананда С. Философия йоги. Перевод со второго калькуттского издания Я. К. Попова. - Магнитогорск: Амрита, 1992. - 512 с.

3. Гусева И. Р. Джайнизм. М.: Наука, 1968. - 128 с.

4. Завгородній Ю., Луценко Д. “Вайшешика-сутри” Канади (1.1.1-48): переклад та історико-філософський коментар // Філософська думка, 2006, №6. - С. 90-124.

5. Исаева Н. В. Шанкара и индийская философия. - М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. - 199 с.

6. Кочетов А. Н. Буддизм. - М.: Наука, 1983. - 176 с.

7. Лукьянов А. Е. Становление философии на Востоке (Древний Китай и Индия). М.: Инсан, 1992. - 208 с.

8. Лунный свет санкхьи. Ишваракришна. Гаудапада. Вачаспати Мишра. Ex Oriente Lux. - М.: Ладомир, 1995. - 326 с.

9. Лысенко В. Г. Универсум вайшешики ( по Собранию характеристик Прашастапады). История восточной философии. - М.: Восточная литература РАН, 2003. - 487 с. Радхакришнан Сарвепалли. Индийская философия. - М.: Академический проект; Альма Матер, 2008. - 1007 с.

10. Рационалистическая традиция и современность. Индия. - М.: Наука, Главная редакция восточной литературы, 1988. - 246 с.

11. Рой М. История индийской философии: Греческая и индийская философия. - М: Изд-во иностранной литературы, 1958. - 547с

12. Чаттопадхьяя Д. История индийской философии. - М.: Прогресс, 1966. - 327с.

13. Чаттопадхьяя Д. Локаята даршана: История индийского материализма. - М., 1961. - 327 с.

14. Чаттерджи С., Датта Д. Введение в индийскую философию - М.: Издательство иностранной литературы, 1955.

15. Щербатской Ф. И. Избранные труды по буддизму. - М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1988. - 426 с.

16. Юнг К.-Г. Йога и Запад // Архетип и символ. - М.: Ренессанс, 1991. - С. 223-232.