6.5. Північноєвропейський гуманізм

6.5. Північноєвропейський гуманізм

Між XV-XVI ст. гуманістичні ідеї охопили майже всю Європу, однак тепер їх центром становиться скоріше північ континенту. Як Петрарка у XIV ст., так голландський філософ Еразм Роттердамський у XVI ст. став “володарем думок” європейської інтелігенції.

Еразм (Дезідерій) Роттердамський, справжнє ім’я якого Герхард Герхардс (1469-1536), незаконнонароджений син священика і його служанки, у молоді роки був монахом, пізніше, завдяки наполегливій праці піднявся до вершин світової культури. Відзначався небаченою працездатністю, здавалось, що він не писав лише тоді, коли спав. Писав свої твори латиною і вчені вважають його найвидатнішим латиністом Відродження. Вважався загальновизнаним лідером гуманізму.

Своє вчення Еразм в цілому називав “філософією Христа”. Християнство розумів як завершення кращих досягнень людської, включно з язичницькою, культури. Таким чином “філософія Христа” виявляється ширшою, ніж офіційне трактування християнського богослов’я. До того ж у його філософії немає місця аскетизму. Світ створений добрим і прекрасним, прекрасною створена й людина. Нормальна людина, наслідуючи Христу, здатна піднести себе до ідей, зафіксованих у Священному писанні, а для цього його слід зробити доступним людям, тобто перекласти мовами народів. Цим самим Еразм готував ґрунт для Реформації. Він пишався тим, що спустив філософію з небес на землю, звів її навіть до гри, до бесід і застілля, “адже й забави християн повинні мати присмак філософії”.

Еразм був відомим сатириком, автором знаменитої “Похвали Глупоті”. Його сатира була спрямована також і проти схоластів. Схоластичні витончення створюють інший раз таку міцну павутину, що “легше вибратися з лабіринту, ніж із тенет реалістів, номіналістів, фомістів, альбертистів, оккамістів, скотистів та інших”[116]. Мотиви скептицизму, які зустрічаються у Еразма, мають на меті принизити самовпевненість схоластів.

У моральних питаннях Еразм був прибічником формули стародавніх мудреців “нічого надмірного”. Лише чуття міри здатне вивести людину на єдино вірну дорогу її життя. Іти нею важко через глибоку суперечливість усіх речей: «Перш за все, не підлягає сумніву, що будь-яка річ має два лиця, подібно до Алківіадових силен[117], і ці обличчя далеко не схожі один з одним. Зовні немов смерть, а заглянь в середину - побачиш життя, і, навпаки, під життям ховається смерть, під красою - потворність, під достатком - жалюгідна бідність, під ганьбою - слава, під ученістю - невігластво, під могутністю - убозтво, під благородством -негідність, під веселістю - смуток, під успіхом - невдача, під дружбою — ворожнеча...»[118]. Отже в житті все розділено на протилежності, межі між якими дуже хиткі, і лише принцип “нічого надмірного” дозволяє ці межі помічати і обережно крокувати по життю.