Душа

Душа

Коли великий цар Фрігії Кандаул брав собі за дружину Нісію, її батько, чаклун Гіг, подарував доньці перстень, що мав дивовижну властивість: тільки-но Нісія повертала в ньому рубін донизу, як робилась невидимою.

Ніколи ще не було чоловіка, який би так гаряче кохав свою дружину, як Кандаул Нісію, і коли вночі Нісія, жартуючи, робилась невидимою, Кандаул казав: «Нісіє, ти тепер зі мною, як моя власна душа».

І всі прочули про ту велику любов царя до своєї дружини, і пішов містом поголос: «Ніколи ще не було людини щасливішої, адже ця жінка для нього — як його власна душа».

І прийшли до Кандаула друзі і мовили: «Жоден чоловік іще не мав такої вірної дружини, як ти, адже Нісія вірна тобі навіть коли ти її не бачиш. Воістину, вона твоя власна душа». І знову приходили до Кандаула друзі і промовляли: «Ми всі тобі заздримо…»

Кандаул щиро тішився своїм щастям і словами друзів і розповідав про все Нісії, і Нісія раділа його радістю.

А що друзі усе приходили і приходили, і казали усе те саме, Кандаул спершу почав дивуватись і сумніватись, а далі засмутився й зробився недовірливим. «Чому мені заздрять друзі? Нісія прекрасна, це правда… Але… Нісія може мене обдурити. Так, так. Нісія мене обманює. Це їй легко зробити. Усі вже сміються з мене. А я дурень». Так мовив Кандаул у серці своєму і пішов до Нісії, і сказав:

«Нісіє, віддай мені персня». І Нісія спитала: «Навіщо!» І Кандаул відповів: «Так буде краще». І тоді Нісія почала опиратись, а цар вигукнув: «Ти мене зраджуєш, ти шлюха, а я — дурень! Усі знають про це і сміються з мене!» І Кандаул відібрав у Нісії персня, і хутко побіг до річки, вкинув його у воду і з полегшеним серцем подумав про себе: «Тепер я буду розумнішим, тепер я господар над Нісією, тепер я бачитиму Нісію, як своє власне тіло».

Нїсія плакала, хотіла покинути Кандаула і повернутись до Гіга, свого батька. Але вона присоромила себе і сказала: «Ні, я помщуся. Тепер я справді обдурю Кандаула, та так, щоб про це дізналися всі. Хай він тоді мене убиває. Так буде краще. Я зійдуся з його охоронцем».

Сказано — зроблено. Головний охоронець царя став коханцем цариці, і все місто невдовзі дізналось про це, лише цар ні про що не відав, тимчасом як усі його друзі гомоніли поміж собою та зі своїми дружинами: «Головний охоронець царя — коханець цариці».

І знову прийшли до Кандаула Друзі, нишком пересміхаючись і підштовхуючи один одного ліктями в бік, і один з них відвів Кандаула, який ні про що не здогадувався, у куток і тихо мовив: «Твоя дружина тобі невірна. Вона кохається з твоїм головним охоронцем, їй це зробити неважко. Будь уважніший!»

Кандаул вислухав свого друга і відійшов від нього, весело посміхаючись. «Дурні,— мовив сам до себе, — вони думають, ніби знають усе, а насправді не знають найголовнішого: де перстень! Тільки я знаю це і ніхто більше».