Байка 20 Верблюд і Олень

Африканський Олень часто живиться зміями. Отож, наївшись досхочу й не зносячи спраги від отрути, що пекла його всередині, він швидше за птаха кинувся опівдні на водні джерела й на високі гори. Аж тут побачив Верблюда, що пив у струмочку каламутну воду.

– Куди це ти спішиш, пане Рогачу? – обізвався Верблюд. – Напийся зі мною з цього струмочка.

Олень відповів, що він не може з насолодою пити каламутну воду.

– Щось ваша братія надто вже ніжна й вигадлива. А я навмисне каламучу – для мене каламутна вода солодша.

– Вірю, – сказав Олень. – Але я народився, щоб пити най-прозорішу воду з джерела. Цей струмочок доведе мене аж до своєї голови. Бувай здоров, пане Горбачу.

Сила.

Біблія – це джерело. Людські історії в ній та плотські імена – болото й каламуть. Цей фонтан живої води нагадує кита, що випускає вгору з ніздрів сховану воду безсмертя […]

Хто Верблюд, той п'є каламуть потопних слів, не досягаючи джерельної голови […] А Олень біжить до чистої води […] Слово, ім'я, знак, путь, слід, нога, копито, термін – ось тлінні ворота, що ведуть до джерела безсмертя. Хто не поділяє словесні знаки на плоть і дух, той не може розрізнити воду й воду, красот небесних і роси […] Описувачі звірів кажуть, що верблюд, як починає пити, то завжди каламутить воду.[17] А олень любить воду чисту.

Ця байка писана на Великдень після полудня 1774 року, в Бабаях.