Байка 23 Собаки і Вовк

У пастуха Тітира[20] жили у великій дружбі двоє собак – Левкон і Фіридам. Про них добре знали і дикі, і свійські звірі. Отож, і Вовк, прочувши про собак, при слушній нагоді вирішив втертися до них у друзі.

– Прошу мене любити й шанувати, панове мої, – сказав з придворною манірністю Вовк. – Ви можете несказанно ощасливити мене, коли зволи-те удостоїти, як шанобливо сподіваюсь, бути вашим третім другом.

Потім чимало наговорив їм про своїх славетних і багатих предків, про модні науки, що їх він опанував батьківським коштом.

– Коли ж, – додав Вовк, – хвалитись родом і науками в розумних сердець вважається за дурість, то я маю кращі гідності, щоб ви мене полюбили. Я станом схожий на вас обох, а голосом і волосом на пана Фіридама. Є ж бо старовинне прислів'я: «Бог веде схоже до схожого».[21] Одного тільки не втаю: у мене хвіст лисячий, а погляд вовчий.

Левкон на те відповів, що Тітир зовсім на них не схожий, проте є для них третім другом; що він без Фіридама нічого робити не починає. Тоді Фіридам сказав так:

– Голосом і волосом ти до нас подібний, а от серце твоє далеке від нас. Ми бережемо овець і вдовольняємось вовною та молоком, а ви шкуру з них здираєте і їсте їх замість хліба. А найбільше не до вподоби нам дзеркало твоєї душі, твоє лукаве око, що скоса на близького баранця позирає.

Сила.

І рід, і багатство, і чин, і споріднення, і тілесні дарування, і науки не в змозі утвердити дружбу. Тільки серце, у думках єдине, та однакова чесність людяної душі, що живе у двох чи трьох тілах, – ось справжня любов і єдність […]