Байка 27 Бджола і Шершень

– Скажи мені, Бджілко, чого ти така дурна? Ти ж бо знаєш, що плоди твоєї праці корисні не так тобі, як людям, а тобі часто ще й шкодять, приносячи замість винагороди погибель, проте не перестаєш здуру збирати мед. Багато у вас голів, та всі безмозглі. Певно, ви без пуття закохані в мед.

– Ти великий дурень, пане раднику, – відповіла Бджола. – Мед любить їсти й Ведмідь, а Шершень теж лукаво його дістає. І ми могли б по-злодійському добувати, як часом наша братія й робить, коли б ми тільки їсти любили. Але нам куди більша втіха збирати мед, аніж їсти його. Для цього ми рожденні й будемо так робити, допоки нашого віку. А без цього навіть жити в достатку меду для нас найлютіша смерть.

Сила.

Шершень – це образ людей, які живуть крадіжкою чужого й родились тільки на те, щоб їсти, пити тощо. А Бджола – це герб мудрої людини, яка трудиться в сродному ділі. Чимало Шершнів нерозумно говорять: «Для чого, наприклад, ось цей студент учився, а нічого не має?» Навіщо, мовляв, учитись, коли не матимеш достатку?… І не міркують про слова Сирахові: «Веселість серця – життя людині»,[24] і не розуміють, що сродне діло є для неї найсолодший бенкет. Погляньте на правління блаженної Натури й повчітеся. Спитайте вашого хорта: коли він веселіший? – Тоді, – відповість він вам, – коли полюю на зайця. Коли смачніший заєць? – Тоді, – відповість мисливець, – коли я полюю. Погляньте на кота, що сидить перед вами. Коли він бадьоріший? Тоді, коли цілу ніч бродить або сидить біля норища, хоч, упіймавши мишу, і не їсть її. Замкни в достатку бджолу, хіба вона не помре з нудьги в той час, коли їй можна літати на цвітоносних луках? Що гірше, як купатися в достатку й смертельно мучитись без сродної справи? Нема гіршої муки, як хворіти думками; а думки хворіють, коли позбавити їх сродної справи. І нема більшої радості, як жити по натурі. Солодкі будуть і тілесна праця, і терпіння тіла, і навіть сама смерть, коли душа, володарка твоя, втішається сродним ділом. Як не жити так, тоді краще вмерти. Старий Катон[25] чим був мудрий і щасливий? Не статком, не чином, а тим, що йшов услід за натурою, як видно з Ціцеронової[26] книжечки «Про старість». Одна природа є наймило сердніша мати й наймудріша провідниця. Ця спасенна будівниця неситому дає багато, а тому, хто вдовольняється малим, – мало.

Треба тільки розкусити, що означає жити по натурі? […] Епікур[27] сказав про це так: «Спасибі блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним»[28] […]