«Всі ми діти світла…» Діалог Олеся Бердника з Ричардом Бахом

«Всі ми діти світла…»

Діалог Олеся Бердника з Ричардом Бахом

?

Від упорядника

?Ім’я Ричарда Баха не потребує зайвої реклами. Його добре знають шанувальники фантастики і езотерики, та й усі любителі літератури. Його повісті-притчі «Чайка на ім’я Джонатан Лівінґстон» та «Ілюзії» сколихнули уми і серця в середині 70-х, тоді ж, коли серця і уми українськомовних читачів сколихнув роман-феєрія Олеся Бердника «Зоряний Корсар». Обидва письменники вимріювали Істоту (адже чайка — це лише метафора), котра б здобула найвище, що є у цьому світі, — Свободу. Свободу не лише зовнішню, а й внутрішню, свободу від звичок, догм та повсякденної зашкарублості.

У листі до канадської письменниці Міни Мудрик-Мриць, від котрої Олесь Бердник і отримав самвидавну «Чайку…» українською мовою, письменник писав: «Дякую за чудесну вість про «Джонатана»». Чарівна притча! Найдивовижніше те, що історія Чайки — найвища реальність. Чайки в Зграї думають, що реальність — це сірий берег і щоденна їжа, але хто доторкнувся до небувалого, той знає, що реальність — це пробуджена від сну душа…»

У 1989 році Олесь Бердник поїхав до США, на запрошення свого нью-йоркського видавця Мар’яна Коця. Мандруючи Американським континентом, звичайно, письменник не міг не поспілкуватись із людиною, котру ще з першої, книжкової зустрічі, він називав своїм духовним побратимом. Вони спілкувалися, переписувалися, обмінювалися думками та задумами.

В одному з листів Ричард Бах писав:

«Лю6ий Олесю!

Було дуже радісно почути твій голос, відчути дух прекрасної української мови.

Дякую тобі за твої книги. Ми розділяємо твої погляди, плекаємо ті ж самі надії щодо майбутнього. Неймовірно, що ці прекрасні гуманні ідеали могли вважатися загрозливими для старих авторитетів, і що тебе за них переслідували. Але скільки величі повинно бути у твоєму серці, якщо ти обрав ці шляхи, вступаючи в битву з такими структурами. Я не впевнений, чи вистачило б у мене мужності, якби моє життя так склалося. Ми захоплюємося тобою!

Ми всі діти світла, і без усякого сумніву — ми всі єдина Душа

Діалог ОЛЕСЯ БЕРДНИКА та РИЧАРДА БАХА, написаний на основі їхнього листування, відбувся у 1990 році. Гадаю, час не має значення. Адже думки деяких людей випереджають час, і, можливо, саме тепер вони актуальні, як ніколи…

Олесь Бердник: Катастрофа сучасного технологічного «прогресу» очевидна для кожної мислячої істоти. Розум і серце прагнуть достойної, гуманної альтернативи. Я думаю, що варто сформувати групи та об’єднання однодумців для пошуку нетрадиційних шляхів у пізнанні та одухотворенні суспільства. Багатьом людям у нашій країні близькі ідеї Чайки та Месії про оволодіння глибинними силами єства, щоб прорвати низку історичних та космоісторичних стереотипів псевдореальності, вийти на нові площини самоусвідомлення та самотворення.

Що ти можеш сказати з приводу цього?

Ричард Бах: Майбутнє нашого спільного світу я бачу не стільки за умов колективних, як особистісних змін. Адже в остаточному підсумку зміни с наслідком індивідуального зростання і навчання кожного з нас. І саме це, зрештою, слугує своєрідним дозволом на певний спосіб життя в одних або забороною на нього — в інших.

Існує космічний закон: те, що народжується в наших думках, з’являється в дійсності. Тримай в уяві щось несподіване, скажімо, «жирафа», і невдовзі в твоїй практиці виникне якась подобизна жирафа. Чітко уявімо собі допитливі очі, м’який ніс, чудову шию, облямуємо цю картину сріблом чи блакиттю, підсилимо її рожевим чи золотим світлом, відкриємо шлях на волю, — і можна лічити години, коли жираф випадково знайде нас.

Отак і з дарунками, які ми даємо світові, отак і з нашими бажаннями, отак і з самим світом, який ми будемо рятувати від застарілих вистав. Утримувати ці ідеї в свідомості, діяти так, ніби наша доля є результатом нашої посвяти, віри і послідовної напруженої праці над тим, що ми найбільше любимо, — і світ, у який ми віруємо, одного дня оточуватиме нас у трьох вимірах, наша візія любовно утримуватиме нас, як ми раніше утримували нашу візію.

Цей закон обіцяє: зміни відбудуться; хоча закон і не обіцяє, що вони здійсняться без випробувань, поразок чи важких часів для найзатятішого свого прибічника.

Коли ми йдемо на берег моря, аби помилуватися прекрасним сходом сонця, ми прямуємо до мети, не звертаючи уваги на сліди, які залишаємо по собі на піску, бо ж ми простуємо за чудовим світлом небес. Якщо нашим шляхом захочуть піти інші, це — їхня воля. Коли вони прийдуть туди, де були ми, можливо, вони знайдуть бажане, а може, й не знайдуть.

Я вірю, що наша місія на землі полягає в тому, щоб стати більш досконалими й настільки люблячими істотами, якими тільки можемо бути. В дорозі ми втратимо старих друзів чи близьких нам людей… Та у випробуваннях нас підтримуватиме безмежна сила світла, яка, зрештою, приведе нас додому.

Я трохи упереджено ставлюся до будь-яких організацій, бо збагнув, що найкращий спосіб зруйнувати гарну ідею — це організувати її. Нас роз’єднує не наша гуманність, а етикетки, що наліплюються на нас. Коли ми обираємо лідерів і ухвалюємо рішення та символи, ми принижуємо себе порівняно з тим, якими ми є насправді. Це велика радість — зустріти інших з такими ж, як і у себе, ідеалами, зустріти без прапорів, транспарантів або членських квитків, зустріти лише найтеплішими словами привітання.

Олесь Бердник: Українські ентузіасти духовної альтернативи висувають ідеї про необхідність підготовки людської свідомості до величезних футурологічних потрясінь, що чекають нас у найближчому часі.

Можливо, питання має стояти про перехід людини до нової форми буття, до повної трансмутації в іншій стан. Чи ти й твої американські послідовники працюєте в цьому ключі? Чи бачите реальні можливості для такої метаморфози?

Ричард Бах: Кожен з нас щомиті є досконалим відображенням безкінечного життя. Ми були такими ж і перед тим, як виник простір і час, такими ж залишаємося й тоді, коли рухаємося понад часово-просторовим ігровим майданчиком. Як я уявляю, видимий фізичний світ — це пісочниця для свідомості, в якій відбуваються наші обмежені пригоди. Тут ми схильні вірити, що можемо страждати і померти (хоча, помираючи, ми пробуджуємося, аби пригадати, що життя не є об’єктом смерті): я схильний вірити, що людство наближається до краю всесвітньої катастрофи (ми спроможні запобігти їй і зазнати в цьому поразки або досягти перемоги); але ми також вільні вірити, що ми — господарі обраних нами ілюзій або їхні безсилі жертви.

Нам здається, що реальність до всього цього байдужа. Реальність — Життя, Любов, Суще бачить нас такими, які ми є, тобто як своє власне досконале відображення. Вона не бере участі в наших іграх, ілюзіях і переконаннях. Вона цього навіть не свідома. Як люблячий батько дає своїй дитині свободу насолоджуватися іграми своєї уяви — сьогодні уявити себе королем темряви, а завтра — принцом світла, отак і Любов дозволяє, як нам заманеться, гратися в безмежних світах, побудованих нашою уявою, сильнішою за граніт і вуглецеву сталь. Любов знає нас як своє досконале дитя, і коли ми після наших ігор повертаємося додому, Любов запитує нас не про те, чого ми прагнули досягти, а про те, чого ми навчились. Любов запитає нас не про маски, які ми носимо, не про те, чи претендуємо ми на «добро» або «зло», а про те, як нам вдається висловлювати свою любов.

Найцікавіша метаморфоза — це зміна особистої свідомості, зростаюче усвідомлення того, ким ми насправді є, і які зміни в нашому щоденному житті через це відбуваються.

Якщо особа знає, що вона, наприклад, є досконалим віддзеркаленням справжнього життя, вона втрачає інтерес до руйнації чи вбивства і просто не бере в таких процесах участі. Вона не підтримує дій, які одна людина розпочинає проти іншої, але знаходить радість у пригодах, які натомість зближують людей.

Особа полишає місце на ракетному заводі, чи ядерному реакторі, чи воєнному підприємстві і обирає собі інше діло, скажімо, вдосконалення переносних апаратів для перетворення енергії сонця і вітру в електрику, або навчає дітей музиці.

Принцип Життя не свідомий віри в смерть, — байдуже, чи ця віра поширюється на єдиний промінь, чи на сонячні системи, що народжуються, як гриби. Вчені передбачають, що незалежно від нашого вибору Земля, можливо, існуватиме ще кілька мільярдів років. Якщо ми вирішимо бути руйнівниками і життєненависниками, тобто паразитичним видом на планеті, тоді в одному із наших майбутніх еволюція нас знищить, після чого вічність чи якась інша форма життя спробує розіграти свій початок чи кінець під час пошуків нових обріїв свідомості в місцевому часо-просторі.

Як вид, ми насолоджуємося життям на межі: наскільки близько ми можемо підійти до самознищення, і все ще порятуватися останньої миті, коли все вже здавалося втраченим.

Існує стільки ж гарантій, скільки і космічних законів, та всі вони непорушні. І все ж, понад нашими бляшано-іграшковими віруваннями про час і простір, ми вже єси тут і тепер, ми — незнищенний вияв вічного життя.

Олесь Бердник: Я вважаю, необхідно створити ініціативну Раду Альтернативи, куди б ввійшли письменники, вчені, філософи, студенти. Назріла потреба Світового Центру Альтернативи, створення Духовних Націй — Зоряного Братерства Народів Планети. Ентузіасти такого Форуму могли б розглянути надзвичайні заходи для рятунку світового життя й розуму. Чи ти бачиш реальні можливості для формування такого Духовного Центру? Що зі свого боку міг би запропонувати?

Ричард Бах: Альтернативна Рада — це чудова ідея! Відкритий форум для творчих рішень може перетворитися на банк ідей, до якого всі ми можемо звертатися, аби освіжити наші шляхи. Знайомство з ідеями — великий каталізатор змін. Коли створюються можливості для передбачення особистого і світового майбутнього, вільного від кайданів і пасток, що їх винайшли старі генерації, тоді закладаються підвалини для реалізації такого майбутнього. Кожна ідея має свою власну енергію для трансформації. Як тільки вона заволодіває нашою уявою, як тільки вона прошепоче: «А чому б і ні?», ми спершу присвячуємо їй наш час і нашу думку, а вже потім — нашу творчу енергію, силу прямої посвяти і несамовито важку працю.

За тим вона опановує уявою інших «А чому б і ні?», — і світ змінюється. Рада набере такої форми, яку запропонують її найвдумливіші та найенергійніші прибічники. Ця форма може легко підштовхнути цивілізацію до позитивних змін. Ми — види, які люблять розваги; відчуваючи, що ідея приноситиме насолоду, ми робимо все задля її реалізації.

Чи не було б, скажімо, цікаво час від часу влаштовувати несподівані 24-годинні телепередачі, що передавалися б через супутник із завчасним попередженням про проблеми, які обговорюватимуться. Це була б мета для творчих ідей, це давало б шанс тим, хто найбільше зацікавлений у тому, аби знайти ймовірні найвидатніші розв’язання проблем, з якими стикається кожний з нас.

Чи я вітаю Міжнародну Раду Альтернатив? Так, вітаю.

Олесь Бердник: Ти, Ричарде, напевне, знаєш, що Україна мала прекрасні форми народовладдя, котрі відомі світові як Козацька Республіка. Проте жорстока імперія безжально знищила осередок свободи. Ми на довгі століття впали в інферно деградації та бездуховності. Лише тепер нація пробуджується і шукає достойних шляхів для космізації свідомості, для утвердження нового щабля буття. Чого побажаєш українському народові у цей час історичного іспиту?

Річард Бах: Я бажаю дорогим українським друзям повного розквіту того, що вони вже мають; свободи бути тим, чим вони оберуть собі бути; сили виразити найвищий сенс життя і любові, яку вони собі тільки можуть уявити; грайливої уяви у трансформації їхнього життя, особистісного і колективного, у високих польотах творчої енергії; можливості бути зразком для всього світу, яким захоплюватимуться, підтримуватимуть і наслідуватимуть інші народи…

1990 р.