Людина-Всесвіт

Людина-Всесвіт

Якщо, справді, Всесвіт у Людині,

Тоді кожен у собі хова

Простору і часу полонини,

Цілої історії дива…

Є в мені клітини-хлібороби,

Є добро, гріховність і цнота,

І в душі страшна пустеля Гобі.

Де гасає чорна самота.

Десь в задумі мудреці-нейрони,

Десь в атаці вірусів юрба,

І клітин братерських оборона,

Спокій, мир і знову боротьба.

А в глибиннім таємничім краї

Волі славне Товариство є.

Кров вирує буйним дивограєм,

Струменем в пороги серця б’є.

Як усе здола навала сонна.

Не змовкає там триножна річ.

То — душі моєї оборона,

То — моєї України Січ!

Так буває: епідемій зграї

Вріжуть в тіло смерті лемеші;

Січ моя свій голос піднімає,

Збуджує повстання у душі,

І тоді литаврами тривоги

Віче серця голос подає,

Кобзарі виходять на дороги,

Всенародне рушення встає.

Геть втікають зайди і нероби,

Пісню волі чути на зорі.

І в мені радіють хлібороби,

І в мені співають Матері.

Славен будь, мій Всесвіте блакитний!

Побратими, не змикайте віч,

Бо твердиня духу непохитна,

Доки нерушима Серця Січ!

2 січня 1982 р.