Стиль — не людина
Стиль — не людина
66 Наша одержимість ідеєю ґенія привела до іншої помилки: ніби стиль — це людина. Але подібно до фізики, де ми починаємо усвідомлювати обмеженість людського пізнання (що можна пізнати і що не можна буде пізнати ніколи), в мистецькій техніці межі вже досягнуті. Ми використали слово в усіх його граничних можливостях, звуки — в усіх граничних можливостях, форми і кольори — в усіх граничних можливостях; все, що залишилось, — використовувати їх у межах досягнутого. Ми вийшли на край поля. Тепер ми повинні повернутись назад і знайти інше заняття — замість ходіння на край поля.
67 Врешті-решт, матиме вагу замисел, а не інструментування. Майстерність полягатиме у вираженні значення стилями, а не одним лише стилем, ретельно вибраним і розвинутим скоріше для того, щоб він став знаком чиєї-небудь індивідуальності, аніж для того, щоб задовольнити потреби змісту. Це не означає усунути індивіда подалі від мистецтва чи перетворити мистецький твір на трясовину пастиша; якщо митець по-справжньому самобутній, то його самобутність просвічуватиме крізь будь-яку маску. Значення в цілому і відповідальність людини-творця наскрізь пронизуватимуть її твори, як би не змінювалась зовнішня форма останніх.
68 Ми бачимо такий полістилізм у двох найбільших — і, очевидно, найтиповіших — геніїв нашого віку: Пікассо і Стравінського. І якщо двоє таких митців, справжніх майстрів, відкрили нові ступені свободи, пожертвувавши «безпекою» (породженою немо) єдиного стилю, то в майбутніх суспільствах дозвілля митці-ремісники, можливо, мудро наслідуватимуть їх приклад.
69 Надто багато уваги ми звертаємо на упізнаваність: на здатність митця виконувати всю роботу в характерному для нього стилі. Це імпонує уявному знавцеві у кожному з нас. Сьогодні ж буде правильним вивчати кожний стиль і кожний технічний прийом; пурханння від стилю до стилю, як відомо всім, хто навчається мистецтву, — не найкращий метод для отримання задовільного творчого результату. І все ж таки рівновага, якої треба досягти, існує.