Внутрішнє знання

Внутрішнє знання

133 Більшість із нас досі ще носить у своїх умах міф про чітко означену межу між здоровим і хворим; і саме в сфері психічного здоров’я, певно, як ніде, таке розмежування виявляється найабсурднішим. Вічне кепкування над психіатрією, а особливо над психоаналізом, — явна ознака страху. «Здорові» серед нас схильні панькатися зі своїми фобіями і неврозами, але розкривати їх нам не хочеться.

134 В теперішніх системах освіти немає більшої невідповідності вимогам, ніж ставлення до психології. Уявлення, ніби шкільні психологи мають весь свій час віддавати «хворим» (невротикам чи відсталим учням), — абсурдне. «Здорові» їхньої уваги потребують не менше. Провідним предметом у будь-якій загальнолюдській освіті повинна бути загальна психологія, а провідною службою — аналіз особистості кожного учня.

135 Тут не місце сперечатися про порівняні заслуги різних теоретичних шкіл психології. Та оскільки психологічний бік загальнолюдської освіти повинен мати сильний соціальний ухил, нам, звісно, слід значно більше уваги приділяти біологічній теорії домінування-субдомінування.

136 Теорія ця виникла з вивченням людиноподібних мавп — таких, як горила і шимпанзе. Було відкрито, що їхнє відносне домінування над кимось чи підкорення комусь іншому здебільшого залежить від розмірів і (поза періодом тічки у самок) несексуальних чинників, споріднених із людською самовпевненістю. Таким чином великі самки і маленькі самці в одній клітці будуть відповідно домінуючими і підлеглими; на знак покори самець буде «давати» (обирати копуляторну позу самки). Ми повинні усвідомлювати, що всі люди обирають першу або другу з цих ролей незалежно від сексу (чи поперемінно змінюють їх). Звичайна для організаційної спільноти поведінка, відома як лизання ніг або задниці, — яскравий приклад ролі підлеглого. Людина, котра йде на це, в переносному розумінні «дає»; і зовсім не з доброго дива у будь-якій мові дві найзвичніші непристойності — «Грав я тебе» («Fuck you») і «Ти педераст» («Bugger you»). Вони є і твердженнями про домінування, і характером підлеглості.

137 Але люди, звичайно, не сидять у клітках, а живуть у ситуаціях набагато складніших; і якраз найнебезпечнішим для суспільства є те, що потреба в таких взаєминах має характер ланцюгової реакції. Свідоме підкорення одній особі перетворюється на більш чи менш озлоблене домінування над іншою. Підлеглі загалом свідомі своєї підлеглості й породженого нею затаєного невдоволення і, таким чином, шлях до компенсаторного задоволення деінде в їхньому житті надто ясно обставляється дороговказами. Загальне «історичне обурення», або відчуття приниження, пережите німецьким народом між двома світовими війнами, напряму веде до гонінь на євреїв. Зачароване хибне коло садо-мазохізму в суспільстві утворюється надто легко і природно.

138 Птахи дають найяскравіший приклад механізму, створеного природою для того, щоб розірвати зачароване коло, — «територію». У деяких видів гніздування великими колоніями настільки біологічно важливе, що відчуття території у них незначне; у цих видів ми знаходимо висо-корозвинуті системи встановлення порядку за допомогою дзьоба. Такі види виграють двічі. Вони захищені своєю абсолютно переважаючою чисельністю, а ті індивіди, яких закльовують до смерті, — найслабші. Інші види — принаймні впродовж сезону розмноження — встановлюють зони, безкарно порушити кордони яких жодна інша пара не може. При такій системі вони менш потерпають від інфекційних захворювань, голоду і т. п. Обидві системи діють, як ми це ясно можем бачити, у воронових («найрозумніше» пташине сімейство), де близько-споріднені види прийняли різні системи. Так галки і граки живуть здебільшого общинами, тоді як ворони і сороки — парами або маленькими сім’ями.

139 Людина користується обома системами. Ми захищаємось та організовуємось для задовлення наших суттєвих потреб громадою, і якраз у тих ситуаціях у громаді, які вочевидь потребують ієрархії наказів і значимості, ми найчіткіше бачимо, як порядок серед людей на практиці встановлюється за допомогою дзьоба. Але нам так само потрібні зони — аналогічні територіям тих пташиних видів, що живуть усамітнено, — в яких ми можемо домінувати. Хоч ми зазвичай думаємо про дім, сад, майно і маєтності, якими володіємо, як про свою «територію», всі ми носимо в собі набагато важливішу психологічну сукупність емоцій, думок, переконань. Ця ментальна територія керує всією нашою соціальною поведінкою, і життєво важливо, щоб у нашій освіті вона краще вивчалась і привертала більше уваги, оскільки це, вочевидь, той аспект нас самих, який ми знаємо найгірше.

140 Демаркацію ментальної території дуже часто здійснює юнгївський комплекс. Комплекс — це ідея чи група пов’язаних між собою ідей, про які ми не можемо думати раціонально і об’єктивно, а тільки емоційно і суб’єктивно. Теорія Юнґа розуміє комплекс як свідомий прояв підсвідомих страхів і бажань, але комплекси служать також чудовою пересторогою для інших представників виду не порушувати кордони вказаної зони. Дивакуватий чоловік, який твердить, що світ плаский, може дуже розсердитись, коли йому дадуть точні докази на користь протилежного. Звичайно, його гнів не буде арґументом, але він, напевно, не раз іще вбереже його твердження від подальших нападок.

141 Звичайно, така ментальна територія, утворена нами довкола себе, головним чином призначена для протидії нашому відчуттю немо — відчуттю небуття; вона прямо застерігає нас, що не варто знищувати марнославство, ілюзії і комплекси, якими ми обгороджуємо себе, немов мурами (чи обводимо демаркаційною лінією), оскільки таким чином ризикуємо знищити індивідуальність. Нам треба розпізнавати, що в цьому демаркаційно-фортифікаційному матеріалі здорове, і тоді нехай відкриття здорового покаже наляканій людині, що в її укріпленнях є нездоровим.

142 Розуміння ролі, яку грають у нашому житті субдомінування і домінування, аналіз того, що в прийнятій ролі справді необхідне (або способу, за яким індивід розподіляє для себе різні ролі), і обґрунтування законності ментальної території, яку ми намагаємось означити, — все це являє собою основу для освітнього персонального аналізу кожного учня. Звісно, це не перешкоджає аналізу, заснованому на більш відомих психологічних теоріях, зокрема, доречними можуть бути системи Адлера і Карен Хорні. Але це найбільш обнадіює, що в світ прийдуть глибше саморозуміння, терпимість і більша рівність існування.

143 Найкраще я можу описати цю внутрішню фазу освіти, поставивши питання, на які вона мусить допомогти своїм учням відповісти.

Хто я?

Чим саме я схожий на більшість інших людей і чим саме від них відрізняюсь?

Які мої обов’язки щодо себе?

Які мої обов’язки щодо інших?

Якими є обов’язки роботодавця, службовця, представника держави, індивіда?

До якої міри, визначеної моїми здібностями, я задовольняю і врівноважую ці суперечливі крайності?

Що я розумію під любов’ю?

Що я розумію під виною?

Що я розумію під справедливістю?

Чим є для мене наука?

Чим є для мене мистецтво?