Поезія і людство
Поезія і людство
70 Я не вважаю — як модно це робити в наш демократичний вік — що великі мистецтва рівні, хоча, як і люди, кожне з них претендує на рівні права у суспільстві. Найважливіше і найцінніше серед них — література, зокрема поезія. Далі під «поезією» я розумітиму все, що незабутньо виражено словами: переважно (але не обов’язково) те, що прийнято розуміти під поезією.
71 «Мови» інших мистецтв усі є мовами душі без слів. Музика — це мова відчуття слухового, малярство — зорового, скульптура — пластично-зорового. Всі вони — так чи інакше замінники мови, хоча в певних сферах життя і ситуаціях такі замінники набагато ефективніші для спілкування, ніж власне словесна мова. Візуальне мистецтво краще, ніж слова, може передавати видиме, та щойно мистецтво пробує передати те, що лежить поза видимою зовнішністю, як придатнішими і ціннішими для цього стають якраз слова. Аналогічно і музика краще, ніж слова, може передавати звуки і дуже часто — узагальнені емоції, але опиняється в такому ж невигідному становищі, коли ми намагаємось глибше проникнути в звуки чи в емоції, які вона викликає.
72 Мова музики може передавати природні звуки і може сама творити звуки, які приємні просто як звуки, але ми головним чином думаємо про неї як про збудника емоцій. Вона значно краще, ніж слова з їхньою незграбною технікою ономатопеї, відтворює природний звук; вона творить чистий звук, що словам під силу лише тоді, коли вони майже позбавлені смислу, — і то лиш у вузькому діапазоні людського голосу. Але вона викликає емоції в характерно неточний спосіб, якщо тільки вони вербально не прив’язані до якоїсь конкретної ситуації словесним описом (як у назві програми чи в лібрето) або історичною обумовленістю.
73 Візуальне мистецтво повинно мати справу з маскою; митець може знати, що знаходиться за зовнішньою видимістю того, що він малює чи ліпить, і ми кажемо про деякі візуальні артефакти — наприклад, про вдалі портрети, — що вони «розповідають» нам про зображений об’єкт. Це можливо тому, що — як вважав Лафатер щодо всієї фізіоґноміки людини — зовнішність, виявляється, розкриває сховане за нею; але, скоріше всього, вони можуть «розповідати» тому, що митець перекладає своє вербальне знання про те, що лежить за зовнішністю, на «мову» викривлень або особливого акцентування деталей зовнішньої маски, які й видають сховану за нею «таємницю», — процес, що закінчується карикатурою.
74 Такий процес викривлення має свої переваги: він дозволяє з першого погляду зрозуміти частину — можливо, найбільшу — «таємниці», справжнього характеру, схованого за зовнішнім виглядом. Якщо я маю словами адекватно пояснити смуток на даному автопортреті Рембрандта, то мені слід вивчити його творчість і біографію цілком. Іконографічне знайомство з його справжнім життям займає — для будь-кого, крім професійних мистецтвознавців — лише кілька хвилин, словесно-біографічне триватиме щонайменше кілька годин; а можливо, і значно довше.
75 Така ж сама негайність (якщо порівнювати з літературою) впливу — комунікації — і в музиці, скажімо, в адажіо із квінтета соль мінор Моцарта, з якого струменить смуток. Але така негайність призводить до втрат: без вербального знання обставин життя Рембрандта чи Моцарта я маю лише приблизне уявлення про справжню природу їхнього смутку. Мені відома його сила, але не причина. Переді мною знову маска, яка, можливо, прекрасна і зворушлива, але проникнути за неї я можу тільки за допомогою слів. Коротше кажучи, і візуальні, і слухові мистецтва жертвують точністю інформації задля швидкості і зручності комунікації.
76 Це і виправдовує їх, і надає їм цінності. Людина хоче зробити, пізнати, відчути і зрозуміти багато речей за коротку мить, тому будь-який спосіб донести таке знання, відчуття і розуміння до більшості виправданий. Але якість пізнання, розуміння і, зрештою, відчуття у візуальному і слуховому мистецтвах буде нижчою, ніж у поезії. Всі досягнення візуального мистецтва поза сферою безпосереднього зображення видимого — це, в певному розумінні, перемога глухонімого над глухотою і німотою; в музиці — це перемога німого сліпця над німотою і сліпотою.
77 Шаблонна відповідь на цю часто використовувану аналогію: література і сліпа, і глуха; привабливість її тільки в тому, що вона не буває німою. Артефакти інших мистецтв можна більш-менш точно охарактеризувати словами, тоді як безліч літературних артефактів і ситуацій неможливо — навіть дуже туманно — описати «мовами» інших мистецтв; це неспростовний факт. У нас немає ні часу, ні відповідної лексики, ні бажання описувати словами переважну більшість слухових чи візуальних артефактів, хоч усі вони зрештою піддаються опису — але не навпаки.
78 Слово присутнє в будь-якій мистецькій ситуації— хоч би (попри інші причини) тому, що ми можем аналізувати своє відчуття інших мистецтв тільки за допомогою слів. Бо слово — найточніший і найбагатший людський інструмент, а поезія — легко запам’ятовуване використання найточнішого і найбагатшого інструмента.
79 Деякі науковці твердять, що найточніший людський інструмент — математичний символ; з погляду семантики виявляється, що в деяких рівняннях і теоремах присутня дуже аскетична справжня поезія. Але їхня точність — це точність в особливій сфері, абстрагованій — цілком обґрунтовано з погляду практики — від реальної складності буття. Поезія не абстрагує свою сферу заради того, щоб бути точною. Наука — цілком леґітимно — це точність за будь-яку ціну; поезія — теж цілком леґітимно — всеосяжність за будь-яку ціну.
80 Наука завжди в дужках, поезія — ні.
81 Деякі філософи-техніцисти і науковці відхиляють незабутні поетичні висловлювання як усього лиш блискучі узагальнення чи вираження емоційного ставлення, які цінні лиш у ролі історичного свідчення про поета або в ролі частинки його біографії. Для подібних ортодоксів будь-яке висловлювання, яке не піддається статистичній чи логічній верифікації, — це, напевно, прикраса із фольги, гарненька карнавальна блискітка, далека від тверезої врівноваженості, нібито властивої найреальнішій реальності — їхнім науковим поняттям.
82 Якби Шекспір був таким науковцем, то знаменитий монолог Гамлета він почав би відповідним висловлюванням. Наприклад: «Ситуація, в якій я перебуваю, є ситуацією, де я повинен ретельно розглянути арґументи за і проти самогубства, не забуваючи при цьому, що мої твердження будуть просто емоційними словесними твердженнями про мене самого та моє теперішнє становище і що в них не слід вбачати твердження про будь-яку іншу особу чи ситуацію або дещо більше, ніж біографічне свідчення.»
83 Nobis cum semel occidit brevis lux, nox est perpetua una dormienda. Як наше коротке життя колись згасне, смерть буде нескінченним сном. Це твердження, яке зовсім не піддається верифікації, але це й доказ того, що існують інші мірила, крім верифікації. Інакше чому за два тисячоліття його згадували безліч разів?
84 «Блискучі узагальнення» високої поезії— не псевдо-рівняння і не псевдо-визначення, тому що речі й емоції, які вони підсумовують і визначають, існують, однак їх не можна підсумувати чи визначити по-іншому. Ситуація, про яку йдеться в найпоетичніших висловлюваннях, настільки складна, що відтворити її можуть тільки такі висловлювання. Подібно до того, як рівняння можна спростувати помилками у вихідних даних, на яких ґрунтуються його символи, поетичне висловлювання можна «спростувати» тим, що воно в достатній мірі не запам’ятовуване — не досить легко сприймається з семантичного боку чи, поза семантикою, не досить досконало виражене. Кращий поет спростовує гіршого.
Я уявляю двох поетів, вірші яких люблю особливо: Катулла та Емілі Дікінсон. Якби їхньої поезії не існувало, то ніяка кількість історичних чи біографічних відомостей, ніяка кількість залишених ними музичних або малярських творів, ніяка кількість навіть (якби це було можливим) зустрічей та бесід з ними не могли б мені компенсувати відсутність точного знання їхньої найглибиннішої реальності — найреальнішої реальності, — яке дають поезії. Я хотів би, щоб зберігся скульптурний портрет Катулла; я хотів би, щоб збереглось більше, ніж один нещасний даґеротип Емілі Дікінсон, а також запис її голосу: але це незначні втрати, бо збереглась їхня поезія — от її втрата була б незамінною.
86 Поезії перепадає зусебіч; їй перепадає від науки (сильніше, ніж іншим мистецтвам), тому що, як і наука, вона має справу зі смислами явищ, хоча загалом це смисли або в інших ситуаціях, або мають інші цілі, ніж технічні науки. Їй перепадає від інших мистецтв, хоч скоріше опосередковано, аніж прямо; їй перепадає від історичної ситуації.
87 Поезію часто зневажають за те, що вона не є мистецтвом з «міжнародною мовою» подібно до музики чи малярства. Це розплата за володіння найточнішим інструментом. Але саме він робить її найвідкритішим мистецтвом, яке найменш піддається експлуатації і тиранії.
88 Багато хто твердить, що поети мають винуватити тільки себе в тому, що їх мистецтво опинилось у жалюгідному становищі. Безумовно, вони винні — і були винними ще з пори символізму — в небезпечному змішуванні «мови» музики і власне мови. Нота сама по собі не має ніякого значення, але в ряду інших нот набуває будь-якого; та навіть там, у гармонійному поєднанні чи в мелодійному ряду, її значення змінюватиметься залежно від темпераменту, етнічної приналежності та музичного досвіду слухача. Музика — це «мова», естетична привабливість якої головним чином полягає в багатозначності, та й то — немовного характеру; одне слово, музика — не мова, така метафора помилкова. Але поезія користується мовою, яка повинна мати значення; більшість так званих «музичних» виражальних засобів поезії— алітерація, евфонія, асонанс, рима — це, по суті, ритмічні засоби, доповнення до метру. Рідний брат поезії — танець, який в людській історії передував музиці. Саме від такого історично зумовленого змішування музики й поезії майже неконтрольовано поширились у постсимволістському мистецтві ускладнена образність і двозначність. Маллярме і його послідовники намагались примусово одружити музику з поезією. Вони намагалися вкласти мінливість, плинність, мерехтливу сутність музики Ваґнера і Дебюссі в слова, але ті не витримували навантаження, тому, оскільки звуки слів не могли бути достатньо мерехтливими, це мали робити їхні значення. Я не хотів би применшити сміливість чи красу доробку Маллярме, але на практиці змішування привело всі сучасні мистецтва до того, що майстерне володіння символами — вміння переставляти їх місцями, складати і розв’язувати приклади, рухатись до мети в обхід, висловлюватись за допомогою семантичного диференціального числення там, де досить простого додавання, — видається особливо «сучасним» і творчо найправильнішим. Звичайно, воно може бути сучасним і правильним, однак ці особливо і мусимо найменш за все вважати самозрозумілими.
89 Хоча — як і всі мистецтва — поезія конденсує, відбирає, викривляє і виділяє, щоб передати своє бачення реальності, через її точність і мовне значення (чинник, який надзвичайно все ускладнює) ефект досягається не відразу, а в вік невротично гострого усвідомлення brevis lux і прийдешньої нескінченної ночі публіка прагне всього негайно. Та все одно — більш, ніж будь-яке інше мистецтво — поезія залишається душею нації, таємницею її неповторності, її святая святих.
90 Якщо вданий момент вона здається другорядною, то саме тому, що нагла навала механізованих технічних засобів подачі візуальних і слухових мистецтв викликає в усьому світі загальномовну анемію — виснаження мови. Більшості, яку на цій стадії еволюції головним чином складає недавно вивільнений пролетаріат — а для нього мистецтво радше випадкове джерело насолоди, ніж основне джерело пізнання істини, — красу, звичайно, легше чути і бачити, ніж знаходити її, осмислюючи, уявляючи і розуміючи її мовне значення.
91 Такий перекіс могли б виправити наші освітні системи. Вчителі мистецтва і музики є в більшості великих шкіл. Вчитель поезії є, принаймні, так само важливим, але вміння навчити писати вірші — не те ж саме, що вміння навчити граматиці і літературі даною мовою.
92 Поезії навіть більше загрожує поява після Другої світової війни величезної кількості інтелектуалів нового типу. Здебільшого їх цікавить образотворче мистецтво, кіно, фотографія, стиль одягу, інтер’єр тощо. Їхній світ обмежений кольором, формою, фактурою, стилем, декораціями, інтригою твору; їх менш за все цікавить якраз інтелектуальне (моральне чи суспільно-політичне) значення явищ і предметів. Насправді такі люди не інтелектуали, а візуали.
93 Візуала стиль завжди вабить більше, ніж зміст, йому радше хочеться бачити, ніж розуміти. Візуал не відчуває збунтованого натовпу, який поліція обстрілює з кулеметів, — він просто бачить блискучий фоторепортаж.
94 Поети по суті своїй захисники порядку і смислу. Якщо в минулому вони так часто нападали на існуючі людські порядки і смисли, то тільки заради того, щоб установити кращий порядок і смисл. З нашого людського — відносного — погляду, абсолютна реальність — це хаос і анархія; наші поети — остання наша армія захисників. Якщо ми думаємо, що поезія менш важлива, ніж інші мистецтва, то тим самим уподібнюємося до генералів, які розпускають найкращі бойові підрозділи.
95 Плекайте поетів; здавалось, великих безкрилих гагарок багато, аж поки не загинула остання.