4 Відносність винагороди

4

Відносність винагороди

1 Якщо ми дозволимо собі опинитись у пастці, затиснуті між нашою уявою і реальністю — між кращим світом, про який мріємо, і гіршим, в якому живемо, — то ми, мабуть, дійдемо висновку, що наше становище геть незадовільне; одна з наших традиційних компенсацій — зневага до всіх тих «нижчих» форм життя, відносно яких ми вважаємо своє щастя вищим. Людський світ може здаватися грубим і жорстоким, але, принаймні, для решти природи він ще гірший. Така розрада не витримує серйозної критики, бо тоді відкривається, що немає всесвіту ціною ризику здобутих привілеїв, у якому на сходинках щастя людина стоїть найвище, а є всесвіт, у якому — за єдиним винятком — панують таємнича рівновага і рівність між усіма формами живої матерії. Я називаю цю рівність в існуванні відносністю винагороди.

2 Її можна визначити так: «Відносність винагороди — це те, що на будь-якій стадії еволюції дозволяє будь-якому наділеному відчуттями створінню при нормальних умовах знаходити в існуванні таку порівняну насолоду, яку всі інші наділені відчуттями створіння знаходять у своєму власному чи будь-якому іншому часі.» Ця рівність між усіма наділеними відчуттями формами життя — минулими чи сучасними, простими чи складними, з тривалістю життя в годину чи в десятки років — встановлюється двома факторами. Перший: всі вони здатні відчувати насолоду і біль; другий: жодна з них не здатна порівнювати свій власний досвід насолоди і болю з досвідом будь-якого іншого створіння. Єдиний виняток із цього щасливого неусвідомлення — людина.

З Але якщо людина — виняток, то тільки відносно свого власного часу, а не часів минулих чи майбутніх. Наявність «досконалих» і «недосконалих» стадій еволюції— це, з точки зору насолоди, похідної від буття, міраж. Нічим не виправдано твердження, ніби за нашого часу людство загалом щасливіше — чи нещасніше, — ніж за будь-якого іншого — минулого чи майбутнього. У нас немає жодного способу, щоб оцінити інтенсивність насолоди за інших часів, яку виявили чи ще виявлять в існуванні; очевидно, цілі джерела насолоди і види почуттів, подібно до цілих біологічних видів, можуть вимирати. Це позбавляє сенсу будь-який розрахунок на особливу абсолютну винагороду.

4 Наш світ може здаватись безпечнішим, інший здасться ризикованішим. Наш світ може здаватись пізнаванішим, інший — сповненим таємниць. Наш час не має жодної явної особливої переваги, яку б не могла врівноважити інша особлива перевага будь-якого іншого часу.

5 Все життя в кожний момент часу лежить паралельно. На шкалі щастя еволюція — горизонталь, а не вертикаль.

6 Усі собаки, колишні, теперішні і майбутні, щасливі однаково. Нам, людям, ясно, що це не так, але жоден собака цього не знає. Людина, отже, відлучена від сучасної відносності винагороди своєю свідомістю. Величезна цінність знань у тому, що вони дають змогу уявляти і, як наслідок, змогу порівнювати. «Золотий вік» — це вік до порівняння; якщо Сад Едему і Гріхопадіння існували, то це було тоді, коли людина не могла порівнювати і коли він цього навчився: ось що сталося між Буттям 3:6 і Буттям 3:7.

7 Усяка людина як об’єкт заздрості породжує двоякі сумніви. Чи справді вона щаслива за тих обставин, як мене запевняє уява? Чи був би я таким же щасливим за тих самих обставин, як собі уявляю? Такі сумніви мали би послабити наслідки нерівності. Але капіталістичне уявлення, що умови щастя однакові для всіх, схиляє нас відкидати сумніви і в першому, і в другому разі.

8 Мільйонер купує розкішну яхту; службовець купує нове авто; робітник купує нову вудку; волоцюга добуває собі пару міцних черевиків. У капіталістичному суспільстві вважають аксіомою те, що волоцюга заздрить робітникові, той — службовцеві, а той мільйонерові. Прихильникам суспільства такого роду дуже поталанило, що ми не знаємо ні різних ґрадацій задоволення, ні становище кожного з нас відносно них. Але людина ще чіпляється за давню пам’ять про тваринну відносність компенсації. І хоча ми — якщо йдеться про задоволення, яке відчуваємо індивідуально, — можливо, від неї не так далеко, як намагається нас запевнити суспільство, де обожнюються гроші, — ми все ж таки досить далеко.

9 У людства, хоч воно і відлучене від відносності винагороди завдяки розвитку свідомості та уяви, є змога — завдяки тому ж розвитку — встановити свідому і раціональну сучасну відносність винагороди такого ж типу. Для нас відсутність відносності винагороди, нерівність, про яку ми знаємо, є головною причиною проґресу. Нам дозволено бачити, що ми не отримуємо однакової винагороди — скоріше навпаки. Але ми єдиний організм, який знає, терпить це знання і знаходить вихід.

10 Тваринам не вистачає того, що отримали ми, але ми втратили те, що вони мають досі. Нам слід любити їх не за риси, схожі з людськими, а за їхню невинність. З ними ми все ще в Саду Едему; з нами самими-Гріхопадіння відбувається щодня.

11 Нелюдські наділені душею форми життя схожі на бригаду будівельників в абсолютній темряві, неспроможних бачити ні власну роботу, ні роботу своїх товаришів. Але нам було дано світло, щоб бачити, тож одного разу ми побачили, що хтось має легшу і приємнішу від інших роботу, і тоді розпочався довгий вік заздрості. Але нині ми повільно усвідомлюємо, мусимо усвідомлювати, що на доступ до рівного щастя заслуговуємо всі — навіть якщо ми його не отримаємо. Місія нашої ситуації ясна: в новому світлі ми повинні створити таку ж рівність, яку було дано в старій темряві.

12 У нас немає жодної ґарантії, що людство — не помилка еволюції, не її приречений побічний результат. В процесі ми можемо бути не більше, ніж експериментом, можливістю. Свідомість дала нам владу знищити себе точно так само, як і владу себе зберегти. Ніщо не показує ясніше, що бути людиною — не привілей, а недоречність щодо всього іншого, за винятком самих людей.