Підтримка-від-протилежного

26 Якщо мене сильно вабить якийсь моральний, естетичний чи суспільно-політичний полюс, я ненавидітиму і, мабуть, прагнутиму пригнічувати полюс протилежний. Але я знатиму також, що полюс, під позитивним впливом якого я живу, надто залежить у своїй силі від полюса протилежного; навіть більше: від того, що мене вабить, я отримую насолоду. Нерідко в цьому випадку моя протидія волі протилежного знаку матиме своєрідний характер. Я називаю такий різновид протидії підтримкою-від-протилежного.

27 Я можу чинити сильний фізичний опір певним ідеям чи суспільним тенденціям. Але насильство породжує насильство, сила породжує силу, винахідливість породжує винахідливість. За насильницьким переслідуванням нерідко приховується бажання, аби вижило достатньо переслідуваних для того, щоб вчинити ще більше насильство. Мисливці на лисиць бережуть лисиць. Найзавзятіші з них дбають про збереження своєї розваги найбільш завзято.

28 Насильство посилює протидію, несамовитість її гартує. Запальна суперечка з ким-небудь розпалює також опонента.

29 Ігри були вигадані як різновид perpetuum mobile, як вічне сховище людської енергії. Всі великі ігри — звірині лови, мисливство, рибальство, ігри з м’ячем, шахи, карти, кості — допускають нескінченну кількість перестановок. Велика гра є надійним джерелом енергії, і якраз його невичерпності підтримувач протилежності шукає в супротивнику. Англосаксонська етика спортивності і чесної гри, яка розвивалася з амурно-куртуазних (amour courtois) уявлень лицарства, вельми шанує принцип підтримки-від-протилежного.

30 Чисто емоційна протидія — це бумеранг; він завжди повернеться назад, і не просто задля того, щоб завмерти в спокої. Будь-яка протидія, яка може бути підхоплена, використана і повернута супротивником назад, є не протидією, а підтримкою-від-протилежного.

31 Найпоширеніший спосіб підтримки-від-протилежного — через замасковану терпимість. Це загальна природжена слабкість великого розуму. Я виявляю бездіяльну ворожість до протилежного полюса; загалом вона має такий невизначений і загальний характер, що здається: яким би діяльним я не був, я не можу вплинути на ситуацію в цілому.

32 Той, хто ховає свою терпимість під маскою, знає, що річ, якій він протистоїть, необхідна для його благополуччя. Він може — і, як правило, так і робить — задовольнитись вираженням своєї протидії на словах, але рідко робить будь-які конструктивні супротивні дії. Дуже часто він зневажатиме людей, які активно роблять своє діло і публічно борються з тим, чому він протистоїть. Він казатиме, що такі люди переслідують особисті цілі — їм подобається збудження, яке дають дії, вони від народження екстраверти — і що сам він бачить надто глибоко, надто далеко. Йому відома марнота — або поверховість, або ілюзорність — активної протидії. Це найвідчутніша, найпоширеніша і найулюбленіша форма безнадійності у наш вік.

33 Найзначніші мистецькі образи нашого століття — якраз ті, що найкраще виражають цей свідомий смисл чи факт інтелектуального безвілля: святий, що впав у гріх, слабка людина; а також ті, що виражають їхні могутні протилежності: люди дії, діячі. Згадайте героя вестерна, характери у Беккета і Ґріна, Гемінґвея і Мальро.

34 Дон Кіхоти із сучасної Ламанчі обмануті міфом, ніби протидія повинна означати бажання руйнувати і ніби бути нездатним до руйнування — трагедія.

35 Всяка протидія має два мотиви, причому обидва — непривабливі. Один є, правильно чи ні, волею пригнічувати будь-яку протидію; другий, правильно чи ні, — волею продовжувати її.

Перш, ніж протидіяти, необхідно визначити, яку роль відіграють обидва мотиви.

36 Існує більше видів лицемірства, аніж тільки свідоме лицемірство. Всяке протиставлення є вказівкою на протиставлене. Погляньте, яким привабливим християнство зробило гріх. Найкраща опозиція завжди наукова, логічна, раціональна. І чим неспростовніші її докази, тим краще.

37 Психічно хвору людину не виліковують, а роблять менш ненормальною, пояснюючи їй суперечності її власної природи. Вона починає туманно розрізняти, як можна оволодіти тими силами, що оволодівають нею. Зрозуміти означає не тільки вибачити, а й контролювати.

38 Перш, ніж протидіяти, поставте такі питання:

До якої міри я отримую задоволення від протидії?

Якби я міг одним ударом знищити все, що мені протистоїть, то чи став би його завдавати?

Моє протистояння буде послаблювати чи посилювати те, що мені протистоїть?

Наскільки ефективною може виявитись запропонована мною форма протидії. Це лише позування чи щось справжнє?

До якої міри вона спричинена винятково бажанням, щоб мною захоплювались — або принаймні не зневажали — ті, ким захоплююсь я?

Чи існує що-небудь іще, чому я міг би протидіяти з більшою користю?

39 Протидіяти — «мій обов’язок»; якщо я раз допустив, що моя протидія справді дає мені насолоду…

40 Сльози, виплакані на могилах ворогів, часто особливо щирі: ми плачемо над власною, тепер уже безпритульною, силою.

41 Багато опозиційних рухів є лише Наскоками Легкої Кавалерії. І симптоматично, що ми більше радіємо з їхніх невдач, аніж обурюємося їхньою безрезультатністю і завданими збитками.