Ізоляція

Ізоляція

46 Старі релігії і філософії були для людини притулком у світі, який її наукове і технологічне невігластво робили жорстоким. Ніколи не пробуй пройти мимо нас, твердили вони постійно, бо за нами нема нічого, крім страждання і жаху.

47 Надворі холодно і порожньо, каже мати — але колись же дитина вийде надвір. Цей вік якраз і є нашим першим днем надворі, і ми почуваємо себе самотніми: більш вільними і більш самотніми.

48 Самотнішими нас примушують відчувати себе наші стереотипізуючі суспільства. Вони штампують до нас маски й ізолюють від себе справжніх. Ми живемо у двох світах: у старому затишному людиноцентричному світі абсолютів і в суворому реальному світі відносностей.

Останнє, реальність відносності, жахає, ізолює і робить усіх нас карликами.

49 Більший соціальний захист може — як це не парадоксально — лише посилити ізоляцію. Чим більше суспільство втручається, наглядає і грає доброго самарянина, тим непотрібнішим і самотнішим стає потайливий індивід.

50 Дедалі більше ми усвідомлюєм, які далекі ми від тих, ким би хотіли бути. Дедалі менше віримо, що людина може бути якоюсь іншою, аніж та, якою вона є за народженнням та умовами життя. Чим більше наука розкриває нашу механічну природу, тим далі переслідувана «вільна» людина, Робін Гуд у кожному з нас, відступає в хащі власного розуму.

51 Проте всі ці самотності — частина нашого дорослішання, нашого першого самостійного виходу, нашої свободи. Дитина захищена від такого страху і самотності удавано люб’язним і простим міражем, зведеним довкола неї. Вона виростає і виходить в самотність, в реальність і там вибудовує більш дієвий захист від своєї ізоляції з допомогою кохання, дружби і товариськості.

52 Знову байдужий процес безмежності, як здається на перший погляд, ловить нас у глухому куті. Але ми в полоні тільки у нашої власної дурості і слабкості. Як утекти — ясно.