Загибель від кількості

Загибель від кількості

46 Над усією цією одержимістю грішми — цим жаданням рівного щастя — нависає чорна хмара приросту світового населення. Це останнє жахіття в нинішній ситуації.

47 При сучасній народжуваності за п’ятдесят років населення світу подвоїться. Отже, за життя багатьох із нас усі проблеми, викликані перенаселенням, — невроз великого міста, транспортні проблеми, голод, загазованість, забруднення повітря, винищення природи, сувора реґламентація життя індивіда — загостряться принаймні вдвічі. В цьому контексті людські й економічні багатства, перекачані в космічні програми і гонку ядерних озброєнь, — найдивовижніший приклад того, як ми займаємося дурницями тоді, коли в історії людини горить цивілізація.

48 Два види заперечень проти контрольованого зменшення населення: за першим — такий контроль поганий з моральних міркувань, за другим — хибний з еволюційного погляду.

49 Опоненти морального штибу існують трьох принципових різновидів: реліґійного, політичного та індивідуалістичного.

50 Раніш церковники мали свої досить сумнівні підстави заохочувати високу народжуваність: народжувалось більше віруючих, і великі сім’ї створювали й увічнювали таку економічну ситуацію, в якій бідність, неосвіченість і відчай направляли жертви до «сховища» церкви. Але така політика спрацьовувала тільки в тих обставинах, де домінували священики; здебільшого вона зійшла нанівець, залишившись тільки в небагатьох відсталих країнах.

51 Набагато переконливіший аргумент з боку релігії такий: практика контролю за народжуваністю підштовхуватиме особистість до проміскуїтету і, зокрема, до подружньої невірності. Тут важко щось заперечити, але так само важко показати, що заборона на практику контролю за народжуваністю (пригнічення згаданого вище проміскуїтету) зробила б суспільство стабільнішим. Невтримний потік еволюції прямує до сексуальної свободи. Надалі питання стоятиме не щодо перегачування його, а щодо керування ним. А це потік дечого набагато небезпечнішого, ніж вода.

52 Деякі реліґійні люди досі вірять, що практика контролю за народжуваністю суперечить божій волі. Але ж «божа воля» не проти страхових компаній, поручнів, інсектицидів, хірургії, комп’ютерів, антисептиків, морських дамб або пожежних команд. Чому такі види наукового (іноді надмірного) контролю за випадком у житті вона допускає, але не контроль за народжуваністю?

53 Ще один абсурдний реліґійний арґумент такий: профілактика вагітності — це вбивство, оскільки вона перешкоджає незачатим дітям стати зачатими. Але ця доктрина — навіть якщо прийняти її засновок (мовби ми існуємо ще до того, як нас зачали) — породжує великі проблеми. Існує тисяча способів перешкодити дітям бути зачатими, не вдаючись до специфічних профілактичних засобів. Хіба чоловікам не слід від’їздити у справах? Хіба вони вбивають кожної ночі, сприятливої для запліднення, коли перебувають далеко від дому? Хіба будь-яка копуляторна поза — за винятком найсприятливішої для запліднення — вбивство?

54 Ми можемо перешкодити зачати дитя, але ми не можемо вбити незачате дитя. Всі закони вимагають наявності трупа.

55 Свобода нам дана для того, щоб ми могли контролювати, і не може бути ніякої особливої сфери, в якій контроль заборонений зовсім, — у якій, одне слово, нам судилось не бути вільними.

56 Опоненти політичного штибу твердять: могутня держава потребує чималого населення, і чим вища народжуваність, тим більше вона матиме солдатів і робітників.

57 3 появою атомної зброї стало ясно, що у військовому відношенні питання вирішується не числом, а технікою; ця ситуація була очевидною вже тоді, коли винайшли перший кулемет. Навіть з погляду загальноприйнятих військових потреб будь-яка країна світу — включаючи і ті, які мають найбільші зовнішні зобов’язання, — сьогодні перенаселена.

58 Із запровадженням автоматизації стало цілком очевидно, що некваліфіковані робітники в усьому світі дедалі більше ставатимуть зайвими. За скромною оцінкою 1967 року, у високоіндустріалізованих країнах до тодішнього надлишку робочої сили належав один з кожних чотирьох працюючих.

59 Тільки в немеханізованому сільському господарстві— наприклад, в Індії— можна виправдати необхідність великої сім’ї. Та якщо навіть з цим аргументом погодитися, все одно ясно, що необхідні вони лиш доти, доки світ дозволятиме такому господарству бути немеханізованим.

60 Опоненти індивідуалістичного штибу твердять: вибір розміру сім’ї — одна з останніх можливостей вільного вибору, яка залишилася для дорослих у цивілізованому суспільстві. Зобов’язати їх обмежувати розміри сім’ї означало б здати останню твердиню індивіда. Як на мене, то такі аргументи найпривабливіші, проте під натиском реальності зазнають краху й вони. Оскільки такого роду рішення — мати чи не мати певну кількість дітей — далеко не тільки особисте. Якщо чоловік і жінка вирішують завести сім’ю із шести осіб, то вони приймають рішення, вплив якого на їхнє суспільство і світ значно ширший, аніж сфера дії їхніх особистих прав як індивідів, і насправді триває значно довше, ніж їхнє власне життя.

61 Як встановили американські соціологи, загрозливий побічний продукт економічного процвітання полягає в тому, що воно перетворює додаткову дитину на бажаний і дозволенний додаток до заможного життя. Тут уже вона стає символом багатства, успіху в житті. Великі сім’ї завжди заохочувались політиками і священиками; ідолопоклонство цим великим богам — Зрілості і Плодючості — викликати легко. Проте не виникає сумніву, що додаткова дитина — у світі голодуючих дітей — то єдина розкіш, яку вже ощасливлені багаті дозволяти собі не мають права. Бо якщо твердити, що ми вільні розмножуватись, як кролики, то еволюція приведе до того, що ми так само будемо й гинути.

62 Залишається ще одна категорія опонентів: ті, хто твердить, що контролювати приріст населення неправильно якраз із погляду еволюції. Існує егоїзм покоління: дозволити нашим дітям шукати вихід самим. Є сильніший арґумент: наша здатність розмножуватися йде — і має йти — в ногу зі здатністю прохарчуватись. Але, у відповідності до згаданої теорії розмножуватись-і-бравувати, якщо всі ми хочемо залишатися здоровими, то мусимо залишатись у стані гострої кризи. Всі свої човни ми повинні будувати з діркою в днищі — а потім вичерпувати воду.

63 Навіть якби ми могли прогодувати світове населення, вдвічі більше від сучасного, — і прогодувати краще, ніж годують його зараз, — малоймовірно, щоб такий перенаселений світ був щасливішим, ніж населений нормально. Люди потребують дечого більшого, ніж просто їжі, а все інше найпишніше розцвітає тоді, коли натовп менший; це — мир, освіта, простір та індивідуальність.

64 Вочевидь, майбутнє розглядатиме байдуже ставлення до контролю за населенням як найбільшу дурість нашого часу. Тоді побачать, що ґрандіозна структура в нашому суспільстві була геть зайвою, простим наслідком того, що ми мали надто багато ротів, щоб годувати, надто багато рук, щоб зайняти їх працею. Але насамперед побачать, що стан перенаселення перетворює проґрес на регрес. Скільки сучасних винаходів, скільки економічних теорій насправді є не кроками проґресу, а просто відчайдушними спробами зупинити течу в днищі тонучого корабля. Скільки витрачено винахідливості й енергії, щоб триматись на плаву замість того, щоб рухатись уперед?