9.2.8. Промова у справі Наконечної
9.2.8. Промова у справі Наконечної
Прослухавши промову пана прокурора, можна зробити висновок, що моя підзахисна — заклятий ворог суспільного та правового ладу України. Але давайте ще раз згадаємо всі обставини справи та уважно придивимось до особи молодої людини, яка опинилася в центрі її.
Наконечна Інна Григорівна — студентка Львівського торговельно-економічного інституту, факультету міжнародних економічних відносин, скромна, добросовісна, порядна дівчина, як характеризують її викладачі інституту. Такою ж її знали і в школі, в якій вона навчалася. Директор школи Прокопенко І. І. та класний керівник Коваль І. К. стверджують, що Інна за роки навчання зарекомендувала себе як здібна учениця, з відмінною поведінкою. Вчилася вона лише на «4» і «5», завжди була акуратною, старанною, ввічливою.
Батьки розповідають, що Інна завжди була слухняною, уважною дочкою, багато часу проводила вдома, допомагала по господарству, серйозно ставилася до навчання. Сім’я у Інни забезпечена, в неї ніколи не було проблем з грошима, оскільки батьки ніколи не відмовляли своїй єдиній дитині.
Що ж спонукало дівчину із благополучної, забезпеченої сім’ї, скромну, добросовісну, порядну, вдатися до крадіжки ?
Як видно з матеріалів справи, ініціатором цієї ідеї був знайомий Інни — Ламонін Андрій. Він розповів Інні про свої матеріальні труднощі, пов’язані з необхідністю повернути борг. Інна знала про тяжкі матеріальні умови, в яких живе Андрій і розуміла, що грошей щоб повернути борг йому взяти ніде. Отож вона й вирішила допомогти Андрію. Інна — дівчина освічена, і, звичайно ж усвідомлювала протиправність свого вчинку, проте вона не надала цьому належного значення. Недостатній життєвий досвід, бажання пригод, що притаманне її віку, мабуть також зіграли свою роль. На допиті, Інна й сама визнала, що вчинила це, не подумавши. Дівчина визнає свою вину і щиро розкаюється у вчиненому.
До того ж, прошу вас звернути увагу на те, що вкрали Андрій і Інна: пачка цигарок, кілька предметів косметики і невелика сума грошей. Все це свідчить про те, що вони не мають досвіду у крадіжці і не становлять великої суспільної небезпеки.
Для цих двох молодих людей суд вже й так став справжнім випробуванням. Розголос цієї справи серед друзів, знайомих, в інституті — це справжня трагедія для людини, що лише розпочинає свій життєвий шлях.
Вельмишановний пане суддя! Чи маємо ми право не дати їй можливості виправитися і розпочати все спочатку, тим більше, що вона усвідомлює свою помилку і дуже жалкує про те, що сталося. Чи можемо ми відібрати у дівчини шанс повернутися до нормального життя!? Адже все, що сталося, ніколи не зітреться з її пам’яті і навряд чи їй захочеться пережити все знову.
Отже, прошу вас, вельмишановний пане суддя, ще раз зважити всі обставини справи і прийняти справедливе і зважене рішення.