12.1. Крилаті латинські вислови про слово [139]
12.1. Крилаті латинські вислови про слово[139]
1. Alia commitenda, alia coelanda.
Про одне слід говорити, а про інше — мовчати.
Пор,: Про одне хоч сім кіп, а про інше заціп.
Ця думка вперше зафіксована в «Одіссеї».
2. Audi, sile.
Слухай і мовчи.
Пор.: Мовчи, глуха, менше гріха.
Хто мовчить, той трьох навчить.
Вислів зустрічається у Софокла і Лукіана.
3. Clavis in lingua.
Язик під замком.
Пор.: Язик за зубами.
Цей фразеологізм зустрічається ще в Есхіла («Наш язик потребує замка»). Подібний вислів знаходимо в Софокла — «Золотий ключ стримує язик» і в Лукіана — «На язик слід накласти печать, щоб він міг приховувати таємниці». Відома також настанова Ямвліха (одного з піфагорійців): «Передусім стримуй язик». Зовсім в іншому, політичному плані звучить цей вислів у «Персах» Есхіла: «І вже не буде більше у людей язик під замком». Тут великий трагік пов’язує свободу слова з демократизацією політичного устрою в Афінах.
4. Cujus regio, ejus lingua.
Чия країна, того й мова.
Пор.: Чий обід, того й пісня. Чий край, того й звичай. Чия власть, того й масть.
5. Cum rem animus occupavit, verba ambiunt.
Якщо розум оволодів темою (предметом), то слова приходять самі собою.
6. Dictum ас factum.
Сказано — зроблено.
Пор.: Сказано як зав’язано.
7. Ex culus lingua meile dulcior flue bat oratio.
З язика його лилися слова, солодші від меду.
Так пише Гомер про старого Нестора, учасника Троянської війни, мудрого порадника, відомого своїм красномовством. Латинський переклад Гомерового вислову зустрічається у Цицерона.
8. Homo semper in ore aliud fert, aliud cogitat.
У людини завжди на язику одне, а в думках інше.
Пор.: Каже про буряки, думає про капусту. На словах милість просить, а за халявою ножа носить.
9. Melius est prudenter tacere, quam inaniter loqui.
Краще мудро мовчати, ніж даремно базікати.
Або: Краще мудро мовчати, ніж говорити дурниці.
Пор.: Добра голова не скаже пусті слова. Краще мудре мовчання, ніж дурне казання.
10. Montes auri polliceri.
Обіцяти золоті гори.
Вживається як приказка для засудження безпідставних хвалькуватих обіцянок.
11. Multa paucis.
Багато небагатьма словами (сказати).
Пор.: Коротко, але змістовно. Сказати з горобця, щоб розжувати з галку.
Цей вислів часто використовується як епіграф.
12. Nescit vox missa reverti.
Сказане не повернеться.
Пор.: Сказаного не доженеш. Відрубаного не приточиш.
У Горація цей вислів вживається як порада майстрам художнього слова ретельно працювати над мовою своїх творів, щоб пізніше не переробляти їх.
13. Ne vera pro furina.
Не (годуй) словами замість хліба.
Пор.: Не годуй обіцянками.
Із слів борщу не звариш.
Вислів зустрічається у давньогрецькій комедії, зокрема в Арістофана.
14. Nomen est omen.
Ім’я — це ознака (знак).
Джерело вислову — комедія Плавта «Перс». Античні вчені вважали, що назви речей пов’язані з їхньою сутністю, а імена людей — з їхнім характером і нахилами. Звідси так звані значущі імена в комедії та сатирі. Наведений вислів Плавта побудовано на співзвуччі слів номен і омен.
15. Nihil opus vekbis.
Немає потреби у словах.
Пор.: Слово без діла нічого не варте.
16. Nominibus mollire beet mala.
Неприємне слід пом’якшувати словами.
Пор.: Ласкаве слово, як весняне сонце.
17. Non verbis at factis spectari vult Graecia.
Греція прагне бути славнозвісною не словами, а ділами. Пор.: На словах як на органах, а як до діла, то ні гу-гу. На словах як на цимбалах, а на ділі, як на балалайці.
Вислів вживається як прислів’я, спрямоване проти тих, хто на словах хоробрий і діяльний, а на ділі боягуз і ледар.
18. Pectus est quod Disertos facit (et vis mentis)
Саме душа робить людей красномовними (і сила розуму).
19. Philippica.
Філіппіка. Слово вживається у значенні «грізна, викривальна промова». Цицерон назвав свої промови проти Марка Анто-нія філіппіками, тим самим порівнюючи їх з полум’яними викривальними промовами Демосфена проти Філіппа Македонського. 20
20. Plures occidit gula quam gladius.
Язик (горлянка) знищив більше людей, ніж меч.
Пор.: Язиче, язиче, лихо тебе миче, тільки те й робиш, що людей гробиш. Людину б’ють не дрючками, а словами.
21. Potius amicam quam dictam perdendi.
Краще втратити друга, ніж дотепне слово. До Квінгіліана аналогічну думку висловлював Горацій, говорячи про злих насмішників, що заробляли славу дотепних розповідачів будь-якою ціною.
22. Qualis vir, talis oratio.
Яка людина, така й мова.
Пор.: Яка головонька, така й розмовонька. Дурний піп — дурна в нього і молитва.
Здавна існувала думка про те, що людину краще можна розпізнати, коли її не тільки побачиш, а й почуєш, бо в мові відбивається розум, душа, характер. Сократ в одному з Платонових діалогів наказує юнакові Харміду: «Говори, щоб я тебе розпізнав». Римський поет Персій твердить, що душу людини можна пізнати за мовою, як кришталеву вазу — за дзвоном.
23. .Quid praecipies, esto brevis.
Чого б ти не навчав, будь лаконічним.
Пор.: Говорить рідко, та густо маже.
24. Qui nescit facere, nescit et loqui.
Хто не вміє діяти (робити), той не вміє й говорити.
Пор.: У кого діла світлі, у того й слова ясні.
25. Qui tacet consentire videtur.
Хто мовчить, той, мабуть, погоджується.
Пор.: Хто мовчить, той не перечить.
26. Res est magna tacere!
Велика справа — мовчання.
Пор.: Слово — срібло, мовчання — золото. Порожня бочка гудить, а повна мовчить.
27. Scribitur ad narrandun, non ad probandun.
Пишуть, щоб розповісти про щось, а не для того, щоб бути похваленим.
Так Квінті ліан визначає завдання історії і красномовства (тобто всі стильові прийоми і досконалість форми мають бути підпорядковані основній меті —змістовності й переконливості твору).
28. Silentii tutum praemium.
Нагорода за мовчання (завжди) гарантована.
Пор.: Мовчи, глуха, менше гріха. Хто уміє мовчати, той у збитку не буде.
Ця сентенція була надзвичайно популярною у давніх греків і римлян. Її приписують Сімоніду Кеоському, нею користувалися також Арістід, захищаючи Перікла. За свідченням Плутарха, імператор Октавіан Август завжди охоче звертався до неї. Валерій Максим вважає, що наведена сентенція належить Ксенокрагу, який завжди мовчав, коли всі висловлювалися. Коли його запитували, чому він мовчить, він нібито відповідав: «Коли я говорив, то потім завжди жалкував, а коли мовчав — ніколи».
29. Stultus stulta loquitur.
У дурня і мова дурна.
Пор.: Дурний дурне й говорить. Що не скаже, то все півтора людського.
30. Unum os, duas autem aures habemus, ut plus audiamus, minus dicamus.
Ми маємо один рот, але два вуха, щоб більше слухати і менше говорити.
Пор.: Менше говори, більше вчуєш.
Цими словами стоїк Зенон звернувся до надмірно балакучого юнака.
31. Verba movent, exempla tkahrne.
Слова спонукають, приклади захоплюють.
Пор.: Слово спонукає, приклад підіймає.
32. Usus — ius et norma loquendi.
Звичай — закон і норма мовлення.
Пор.: Закони мови. Норми мовлення.
Поділяючи думку давньогрецьких філософів і граматиків, Горацій цілком слушно зауважує, що закони і норми мовлення встановлюються протягом віків у процесі мовної практики, яка завжди спирається на звичай і традицію.
33. Verba volant, scripta manent.
Слова відлітають, написане залишається.
Пор.: Звук смертний, літера безсмертна. Що написано пером, того не виволочеш і волом. Як напише писака, то не злиже й собака.
Наведений вище афоризм зустрічається в багатьох новолатинських текстах, починаючи з XV ст. Думку про те, що написаного не можна змінити або не слід змінювати, знаходимо в численних латинських крилатих висловах.
34. Verbis pugnas, non re.
Ти воюєш словом, а не ділом.
Пор.: Язиком сяк і так, а ділом ніяк.
Про те, що воювати слід не словами, а зброєю, написав ще Гомер, розповідаючи про Енея, який, вступаючи у двобій з Ахшлом, промовив: «Ти бойової відваги словами в мені не вгамуєш».
35. Viva vox alit plenius.
Живе слово краще виховує.
Пор.: Вчи дитину не штурханцями, а хорошими слівцями. Можна розуміти фразеологізм «віва вокс» і як «живий голос», «усна мова» (тобто, «усна мова краще виховує»). Як твердив Пліній Молодший («Листи»), «завжди є можливість читати, однак не завжди — можливість слухати. До того ж живий голос набагато сильніше, як-то кажуть, зворушує.