5.4 Обґрунтування кваліфікації злочину

5.4 Обґрунтування кваліфікації злочину

Кваліфікувати — це значить віднести те чи інше явище за його якісними ознаками до певного розряду, виду чи категорії. В праві це означає: підібрати ту правову норму, яка передбачає дане діяння; підвести це діяння під правову норму; дати цьому діянню юридичну оцінку; вказати конкретну статтю Особливої частини Кримінального кодексу України.

Правильна кваліфікація злочину є однією з гарантій здійснення правосуддя, оскільки кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, яка винна у вчиненні передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння. Помилка у кваліфікації може потягнути безпідставне засудження особи, діяння якої не є протиправним; конфіскацію майна; застосування амністії, судимість тощо.

Тому судовому ритору слід серйозно поставитися до цієї частини промови. Від захисника вимагається;

• абсолютна точність і чіткість юридичних формулювань і посилань на закон;

• ретельна підготовка до обґрунтування кваліфікації злочину (переглянути постанови Пленуму Верховного Суду України, теоретичні статті, судову практику; порадитися з колегами).

Питання про кваліфікацію злочину ставиться захисником, коли обвинувачення повністю або частково визнається, а кваліфікація злочину, запропонована слідчим, заперечується. Правові міркування адвоката мають бути аргументовані, а висновки — обґрунтовані перевіреними доказами.

Які ситуації найпоширеніші у судовій практиці?

• захисник не заперечує фактичної сторони діяння, але стверджує, що воно передбачено не тим кримінальним законом, яким його кваліфікує обвинувачення;

• захисник заперечує окремі елементи діяння, наприклад розмір викраденого, мотив убивства і на підставі цього пропонує іншу кваліфікацію.

Якщо захисник стверджує, що запропонована обвинуваченням кваліфікація неправильна, що діяння не відповідає складу злочину, то він повинен дати фактичну і юридичну характеристику діяння підсудного, а також розкрити зміст закону, застосування якого заперечується. Захисник повинен довести, що саме запропонована кваліфікація відповідає тій злочинній події, яка визнається доказаною. На вирішення цієї задачі і повинен бути спрямований аналіз елементів складу злочину.

Аналізувати, в залежності від конкретних обставин справи, слід:

• об’єкт злочину і його об’єктивну сторону (дія чи бездіяльність, їх наслідки, причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком, спосіб здійснення злочину, обстановка, при якій здійснено злочин тощо);

• суб’єкт злочину і його суб’єктивну сторону (умисел, необережність, мотив, ціль або мету злочину).

Досвідчені адвокати ведуть ось такі картотеки судової практики, які допомагають їм у питаннях кваліфікації щодо конкретних кримінальних справ.

НЕОБХІДНА ОБОРОНА

Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані необхідної оборони при захисті особи, що обороняється, від суспільно небезпечного посягання.

Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 5 лютого 1987 року.

СПІВУЧАСТЬ

Особа, яка сприяла вчиненню групового зґвалтування, але особисто статевого акту з потерпілою не вчиняла і не застосовувала щодо неї насильства під час її зґвалтування Іншими особами, несе відповідальність не як учасник групи, а як посібник, тобто за ст. 19, ч. 3 ст. 117 КК України.

Постанова президії Черкаського обласного суду від 3 квітня 1992 року.

КВАЛІФІКАЦІЯ СЛУЖБОВИХ ЗЛОЧИНІВ

Дії особи, яка одержала грошові кошти від громадян внаслідок зловживання службовим становищем, підлягають кваліфікації за ст. 165, а не за ст. 84 КК України.

Постанова президії Чернігівського обласного суду від 1 березня 1988 року.

КВАЛІФІКАЦІЯ ХУЛІГАНСТВА

Дії засудженого кваліфіковано за ч. 3 ст. 203 КК України безпідставно, оскільки застосування ножа його співучасником було ексцесом виконавця.

Постанова президії Київського міського суду від 23 лютого 1986 року.

Із вдалим обґрунтуванням кваліфікації злочину можна ознайомитися в промовах: адвоката І. Любимової у справі Негіної; адвоката В. Шингарєва у справі Кисельової; адвоката В. Поганина у справі Хилкова; адвоката А. Полякова у справі Цапліна; адвоката В. Ермана у справі Михайлова[98].