ПЕРЕДМОВА

ПЕРЕДМОВА

Правосуддя та судова реформа — теми, які є сьогодні одними з найбільш соціально актуальних і значущих в Україні. Реформування судової системи триває. Проте успіх будь-якої реформи, зокрема й судової, залежить від її наукового обґрунтування. Останнє має стати ідеологічною, принциповою засадою процесу реформування.

У проектах судової реформи останніх років, на мій погляд, ця ідеологія чітко не простежується. У них не видно, наприклад, пересічної людини, якій має слугувати судова влада та інтереси якої апріорі мають концептуальне значення для реформування саме судової гілки влади.

У даному контексті увагу реформаторів важливо закцентувати на загальновизнаному в світовій практиці принципі доступності правосуддя. Цей принцип слід було б покласти в основу оптимізації судової влади в Україні. На жаль, у нашій Конституції нічого не говориться про принцип доступності правосуддя, а конституційне положення про те, що народ бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних, практично не діє на сьогодні; суду присяжних немає, інститут народних засідателів, так би мовити, ледь животіє.

Складно сказати, скільки у нас має бути гілок судової влади і яких саме. Мені здається, що не в цьому сьогодні полягає проблема. Більш важливо, щоб відповідно до принципу доступності правосуддя наша судова система стала простою, чіткою і прозорою, менш затратною для громадян, зрозумілою для широкого загалу. Така система є менш уразливою і з точки зору корупції та інших зловживань.

У цьому зв’язку вітчизняну систему судочинства слід розчистити, на мій погляд, від зайвих судових структур і нагромадження квазі судових органів. Ідеться, фактично, про оптимізацію структури відповідної системи на засадах однакового застосування закону. Не можна миритися з масовим ухваленням різними судами суперечливих рішень з одного й того самого питання.

Реформа тут пов’язана з можливим внесенням відповідних змін до Конституції України, зокрема що стосується порядку формування суддівського корпусу. Цей порядок зараз надто заформалізований, недостатньо прозорий, розпорошений між багатьма органами і не враховує демократичних національних традицій минулого, заснованих на принципі виборності, зокрема, місцевих суддів.

Назрілим у цьому зв’язку, на мій погляд, є питання про введення інституту мирових суддів. Такий інститут уже діяв колись в Україні. Він був передбачений і Концепцією судово-правової реформи 1992 року. Мирові судді змогли б розвантажити нинішні суди першої, другої, третьої інстанцій від дрібних справ, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, кримінальних проступків, тощо, а також прискорити ухвалення рішень у цих справах. Про це свідчить, зокрема, і досвід Російської Федерації, де нещодавно був введений такий інститут.

Держава також має подбати і про запровадження досить поширених на Заході таких недержавних інституцій, як третейські суди, медіатори, тощо, які допомагають залагодити спори, не доводячи їх до судового розгляду.

Удосконаленню підлягає також система юридичної освіти для суддів. Тут треба, звичайно, дивитися на європейську модель. Майбутні судді могли б здобувати загальну юридичну освіту у вищому навчальному закладі і дво- трирічну підготовку в спеціальних навчальних закладах, як-от Академія суддів України.

Багато що в судовій реформі робиться спорадично, під тиском різного роду лобістських груп, крім того — не завжди на професійному теоретичному рівні. У нас багато бажаючих відзначитися, але немає, на жаль, свого Сперанського.

Переконаний, що запропонована вашій увазі колективна монографія нової генерації філософів і теоретиків права з провідних науково-дослідних центрів України, схвалена до друку Вченою Радою Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, сприятиме актуалізації теоретичних і філософських проблем правосуддя, пошуку нових підходів до їх розв’язання. Та, зрештою, стане одним із наукових стимулів до практичних змін, спрямованих на вдосконалення системи правосуддя в Україні.

Ю. С. Шемшученко

директор Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, академік НАН України