Кініки
І сьогодні тривають дискусії з приводу того, чи був Антисфен, учень Сократа, засновником руху кініків. У будь-якому разі, всі сходяться в тому, що в особі його учня Діогена ми маємо найпомітнішу постать цього руху, який хоча і не набував ніколи інституційного характеру, але залишався живим аж до кінця Античності.
Спосіб життя кініків[311] показово відрізняється не лише від способу життя нефілософів, але й від способу життя інших філософів. Інші філософи, насправді, відрізнялися від своїх співгромадян лише в певних межах, наприклад тим, що вони присвячували своє життя науковим дослідженням, як аристотеліки, або тим, що вели просте і відсторонене життя, як епікурейці. Розрив кініка зі світом є радикальним. Насправді, він відкидає те, що інші люди вважають елементарними правилами, необхідними умовами життя в суспільстві, зокрема охайність, правила поведінки, пристойність. Кінік дотримується свідомої безсоромності, прилюдно мастурбуючи, як Діоген, чи кохаючись, як Кратет і Гіппархія[312], він зовсім не переймається соціальними умовностями та громадською думкою, зневажає гроші, не вагаючись жебрає, не намагається знайти щось постійне в житті, «поза громадою, без дому, позбавлений батьківщини, нужденний, мандрівний, живе одним днем»[313]. У його торбі лише вкрай необхідне для виживання. Він не боїться сильних і всюди висловлюється із провокаційною свободою[314] (parrhesia).
З погляду проблеми, яка нас цікавить — точна природа філософії в античному світі, вчення кініків є дуже показовим прикладом, оскільки пропонує крайній вираз цієї філософії. Один історик доби античності запитав себе, чи можна назвати кініків філософською школою, і чи не йдеться у їхньому випадку лише про спосіб життя[315]. Це правда, що кініки — Діоген, Кратет, Гіппархія не пропонували шкільного навчання, хоча, з іншого боку, в них могла бути літературна, зокрема, поетична творчість. Вони все-таки були школою, оскільки між різними кініками можна встановити стосунки учителя та учня[316]. Окрім того, упродовж усієї Античності вчення кініків погоджувалися визнати філософією, проте філософією, в якій філософський дискурс зводився до мінімуму. Візьмемо для прикладу такий символічний анекдот: коли хтось почав доводити, що руху немає, Діоген задовольнився тим, що встав і почав ходити[317]. Філософія кініків є лише вибором життя, вибором свободи чи повної незалежності (autarkeia) від непотрібних потреб, відмовою від розкоші та марноти життя (tuphos). Вочевидь, цей вибір передбачав певну концепцію життя, але така концепція, яка, можливо, вимальовувалася у розмовах вчителя та учня чи в публічних промовах, ніколи прямо не обґрунтовувалася в теорійних філософських трактатах. Існують, звичайно, філософські концепти, типові для кініків, але вони не використовуються в логічній аргументації, а служать для визначення конкретних настанов, що відповідають виборові життя: аскеза, атараксія (відсутність хвилювань), автаркія (самостійність), зусилля, пристосування до умов, незворушність, простота чи скромність (atuphia), безсоромність. Кінік обирав свій спосіб життя, бо вважав, що природний (phusis) стан — такий, який можна побачити на прикладі поведінки тварини чи дитини, є вищим за умовності цивілізації (nomos). Діоген кидає свою миску та кружку, побачивши дітей, які обходяться без цих предметів, і переконується у правильності свого способу життя, дивлячись, як миша гризе свої крихти в темряві. Опозиція між природою та людськими умовностями була предметом довгих теорійних дискусій за доби софістів, але кініків більше не цікавлять спекуляції, для них важливе рішення, яке визначає все їхнє життя. Їхня філософія, таким чином, цілком і повністю є вправою (askesis) та зусиллям. Оскільки винаходи, умовності та зручності цивілізації, розкіш та марнота роблять тіло і душу м’якими. Ось чому спосіб життя кініків полягає у майже атлетичному, але розумному тренуванні у тому, щоб терпіти голод, спрагу, непогоду, з метою здобути, зрештою, свободу, самостійність, внутрішню силу, відсутність турбот, спокій душі, яка буде здатною пристосуватися до будь-яких обставин[318].
Платон начебто сказав про Діогена: «Це Сократ, що з’їхав з глузду»[319]. Автентична ця формула, чи ні, вона пропонує нам замислитися. У певному сенсі Сократ передує кінікам. Комічні поети також насміхалися над зовнішньою стороною поведінки Сократа, над його босими ногами та його старим плащем. І якщо, як ми бачили, постать Сократа в «Бенкеті» ототожнюється з постаттю жебрака Ероса, то чи не є безпритульний та неприкаяний Діоген зі своєю бідною торбою іншим Сократом, героїчною постаттю філософа, що не піддається класифікації та чужий світові? Іншим Сократом, який також вважає себе наділеним певною місією — місією спонукати до роздумів людей, викриваючи шляхом дошкульних нападів та самого свого способу життя їхні вади та помилки. Його турбота про себе була одночасно і турботою про інших. Однак хоча Сократова турбота про себе, спонукаючи до внутрішньої свободи, розвіювала ілюзію видимості та хибних уявлень, пов’язаних із соціальними умовностями, він завжди зберігав ввічливу посмішку міського жителя, яка зникає у Діогена та кініків.
Более 800 000 книг и аудиокниг! 📚
Получи 2 месяца Литрес Подписки в подарок и наслаждайся неограниченным чтением
ПОЛУЧИТЬ ПОДАРОК