«Бенкет» Платона

Діалог Платона «Бенкет», разом з його «Апологією Сократа», є літературним монументом, зведеним у пам’ять про Сократа. Він скомпонований настільки блискуче та вміло, наскільки це вмів робити Платон, який майстерно поєднував філософські теми та міфологічні символи. Як і в «Апології», теорійна частина в ньому зведена до мінімуму: ми віднаходимо тут лише кілька сторінок, втім надзвичайно важливих, які стосуються бачення Прекрасного, тоді як основна частина присвячена описові способу життя Сократа, який розкривається саме як взірець філософа. Визначення філософа[104], запропоноване в діалозі, набуває від цього ще більшого значення.

Постать Сократа домінує, таким чином, в усьому тексті діалогу, скомпонованому як розповідь такого собі Арістодема, котрого Сократ попросив супроводжувати його на бенкет, що давав поет Аґатон на честь своєї перемоги на трагедійному конкурсі. Втім, Сократ приходить туди із запізненням, оскільки довгий час простояв на місці, заглиблений у свої роздуми. Виступ Сократа, що продовжує промови учасників бенкету на честь Ероса, триває майже стільки часу, скільки всі інші виступи, взяті разом. Наприкінці бенкету приходить Алківіад — п’яний, з вінком квітів на голові, в супроводі флейтистки, і проголошує розлогу похвалу Сократові, деталізуючи всі аспекти його особистості. А в останніх рядках твору персонаж Сократа залишається наодинці серед інших учасників бенкету, які заснули, — з ясною свідомістю та спокійний, хоча й випив більше за інших.

Тільки Аґатон, Аристофан і Сократ бадьорилися і по черзі — зліва направо — пили з великої чаші. Сократ розмовляв із ними. […] Сократ змусив їх визнати, що той-таки поет мусить знатися на творенні комедії і трагедії […] Першим із них заснув Аристофан, а на світанку й Аґатона зборов сон. Сократ […] встав і вийшов. […] Повернувшись до Лікею, Сократ умився і провів там решту дня…[105]

Це закінчення діалогу надихало фантазію поетів. Я маю на увазі рядки Гьольдерліна про мудреця, що уміє переносити інтенсивність щастя, яке йому дарує Бог:

Кожен має свою міру. Важко переносити нещастя, ще важче — щастя. Однак, мудрець може зберігати ясність на бенкеті, що триває від обідньої пори аж до глибокої ночі, до перших променів ранку[106].

Ніцше зауважує, що Сократ зміг прийняти смерть так само спокійно, як він покинув бенкет:

Він пішов на смерть із тим спокоєм, із яким, за описом Платона, останній бенкетувальник полишає при перших променях світанку учту, щоби розпочати новий день; тоді як за ним, на лавах і на землі, зостаються поснулі товариші-застільники, щоби снити про Сократа, того справжнього еротика. Умираючий Сократ став новим, ніколи до того не баченим ідеалом шляхетної грецької молоді[107].

Даніель Бабю[108] добре продемонстрував, що в композиції діалогу, призначеного водночас змалювати Сократа та ідеалізувати його, набувають значення найменші деталі. Компанія пияків намітила собі програму, що визначила водночас спосіб, у який питимуть, та тему промови, яку кожен з учасників повинен проголосити. Предметом цих виступів було обрано бога любові — Ероса[109]. У розповіді про бенкет, на якому був присутнім Сократ, таким чином йдеться про спосіб виконання учасниками своїх завдань, про порядок виголошення промов, а також про сказане окремими ораторами. Згідно з Д. Бабю, п’ять перших промов — Федра, Павсанія, Ериксимаха, Аристофана та Аґатона, діалектично розвивають тему, готуючи похвалу Еросові Діотимою, жрицею з Мантинеї, на яку посилатиметься Сократ, коли прийде його черга.

Упродовж усього діалогу, а особливо у словах Діотими та виступі Алківіада, стає помітно, що риси постатей Ероса та Сократа мають тенденції до злиття. І, зрештою, підставою для їх настільки тісного переплетення є той факт, що й Ерос, і Сократ уособлюють (один в міфологічному, другий — в історичному аспекті) постать філософа. Таким є глибинний сенс діалогу.