3. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ

3. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ

3.1. Ведична література як виток давньоіндійської філософії

У становленні й початковому розвитку давньоіндійської філософії велику роль відіграла ведична література та старожитні поетичні твори. Веди - збірники гімнів, пісень, магічних заклинань та ритуальних формул. Найбільш ранні з них відносяться до середини другого тисячоліття до н. е. Тексти великих поем “Махабхарата” й “Рамаяна” створювались у середині першого тисячоліття до н. е. і вони відіграли видатну роль у індійській культурі, особливо така частина “Махабхарати” як “Бхагавадгіта”.

Ведична література (вихідна назва - “Веди”, що значить “знання”), написана староіндійською мовою у часи завоювання арійськими племенами автохтонного населення Давньої Індії. Складає вона чотири групи текстів:

1. Самхіти, які вважають власне Ведами, вони найдавніші, решта текстів являють собою коментарі й доповнення до Самхіт. Самхіти містять чотири частини - Ригведа, або веда гімнів, створена близько XI ст. до н. е. (збірка з 1028 гімнів, у яких понад 10 500 віршів, що дорівнює гомерівській “Іліаді” й “Одісеї”, разом узятим); Самаведа (збірка пісень, складених переважно на вірші Ригведи, із загального числа у 1594 вірша уже 1470 є в Ригведі); Яджурведа (збірка жертовних формул, теж багато в чому дублюють Ригведу); Атхарваведа (збірка магічних заклинань, містить понад 700 замовлянь).

2. Брахмани - тлумачення, або коментарі до текстів Самхіт, мають ритуальне значення і створені близько VIII-VI ст. до н.е. Кожна Брахмана відноситься до певної Самхіти. Написані вони брахманами (жерцями) і для брахманів. Вважається, що ці тексти не мають особливого філософського значення і є з’єднуючою ланкою між Самхітами і Упанішадами.

3. Араньяки (буквально значить “лісні”, “лісні” тексти), тексти, призначені для пустельників, тих, хто відбував у скити, лісні курені для роздумів про суть буття та істину.

4. Упанішади - найбільш філософська частина Вед. Назва цих текстів походить від слів упа, ні, шад - “той, хто сидить біля”, тобто учень, який сидить біля вчителя і слухає його настанови; в інших випадках “упанішади” перекладають як “таємне вчення”, що не призначено всім. Це збірки великих і малих текстів, яких староіндійська традиція налічує 108, а зараз у спеціальній літературі зустрічаються цифри у 200-300 текстів, написаних протягом значного історичного періоду (від VIII ст. до н. е. до середини XIX століття н. е.). Найбільш давніми є такі упанішади як Чхандогья, Брихадараньяка, Айтарея, Кушітака, Тайттірія та Кена.

Перш ніж звернутися до філософського змісту Упанішад, наведемо деякі приклади з іншої ведичної літератури для ілюстрації її світоглядної орієнтації (у російськомовному перекладі з книги “Древнеиндийская философия. Начальный период”. - М., 1972.).

«Тогда не было ни сущего, ни не-сущего; не было ни воздушного пространства, ни неба над ним. Что в движении было? Где? Под чьим покровом? Чем были воды, непроницаемые, глубокие? Тогда не было ни смерти, ни бессмертия, не было различия между ночью и днём. Без дуновения само собою дышало Единое, и ничего, кроме него, не было» (Ригведа, Х, 129, 1).

«Покоящуюся область не-сущего одни люди считают как высшее, а другие таковым считают сущее, почитая эту область» (Атхарваведа, Х, 7, 21).

«Поистине вначале это как бы не было ни не-сущим, ни сущим. Вначале это поистине как бы было и как бы не было. Это было лишь мыслью. Поэтому мудрецом сказано: «Не было тогда ни не-сущего, ни сущего». Ибо мысль как бы не есть ни сущая, ни не-сущая. Она, мысль, будучи созданной, пожелала стать явной, более ясно выраженной, с более чётким обликом» (Шатапатха-брахмана, Х, 5, 3, 1-3).

У наведених уривках ми, щоб не ускладнювати сприйняття текстів, навмисно уникали місць, де використовуються міфологічні образи, вживаються імена численних богів, усім цим надзвичайно переповнені Веди.

Однією з центральних тем Упанішад є питання про першооснову буття і пошук у цьому напрямку звівся до розробки наскрізних понять давньоіндійської філософії “брахман” і “атман” та їх діалектики. Слово “брахман” має декілька значень: брахман як член касти жерців, Брахмани як група текстів ведичної літератури, Брахман як ім’я одного з богів, Брахман як філософська категорія для вираження деякої загальної основи всього сущого. Слово “атман” теж має декілька значень: як тіло, дихання, індивідуальна людська душа або як загальна душа, що тотожна Брахману. В Упанішадах проводиться й така думка, що атман як духовне “Я” кожної людини зливається з загальною духовною сутністю всього сущого, тобто з брахманом, становлячись у їх злитті “атманом-брахманом”, і в цьому поєднанні атман характеризує суб’єктивний, а брахман об’єктивний бік єдиносущого.

Упанішади містять також вчення про карму і самсару. Карма (закон відплати) - сукупність гарних і хороших вчинків, здійснених людиною у її попередніх існуваннях, коли той чи інший загальний баланс вчинків визначає подальшу долю людини. Людина, яка принизила себе аморальним вчинком, може колись відродитися твариною, рослиною і навіть каменем. Однак шлях до повернення у людський вигляд для неї не перекритий, оскільки всі речі мають душу, то через душевні зусилля людина може повернути собі людський вигляд навіть із стану скам’янілості.

В Упанішадах вчення про карму пов’язано зі вченням про самсару, про вічний колообіг життя і смерті. Метою життя має стати внутрішнє звільнення від цього колообігу: “Тот, кто живёт неразумно, без мыслей, кто всегда запятнан, тот не достигнет того места (берега покоя) и вернётся в самсару. Но тот, кто живёт разумно, с мыслями, кто никогда не запятнан, тот достигнет того места, откуда не рождаются вновь” (Катха-упанишада, I, 3.7-3.8).

Уявлення про карму й самсару увійшли майже в усі філософські системи Індії. Упанішади не просто констатують плинність та взаємозв’язок явищ, ця істина для них є вихідним пунктом обґрунтування системи поведінки, що має релігійний характер. Має місце безперервний колообіг життя і смерті, кожна частка світу приховує в собі незнищенну цілісність. Цьому колообігу підкорюється все в світі. Тільки людина, єдина з усіх речей, здатна пізнати сутність цього процесу і внутрішньо звільнитись від будь-яких пут життя (не відмінити, не уникнути, а саме “внутрішньо звільнитися”, зайнявши позицію безтурботності). Ідеал Упанішад - мудрець, який відрікся земних справ, не втручається в них, байдужий до всього, що коїться в світі. Пізнавши власну причетність до всього світу, ототожнивши себе з ним, чого прагнув би такий мудрець? Спокою у спостереженні величності Світу і його символу - Брахмана.

Як і вся ведична література Упанішади є витоком давньоіндійської філософії. Ті школи, які найближче наслідують їх, називаються ортодоксальними. Це - санкх’я, йога, вайшешика, н’яя, міманса й веданта. А ті, що не дуже переймалися авторитетом вед, склали три школи - локаята, джайнізм, буддизм. Спочатку розглянемо коротко основи вчення ортодоксальних шкіл (даршан).