9.3. Естетика Канта та його філософська антропологія

9.3. Естетика Канта та його філософська антропологія

Естетичні погляди Канта викладено у “Критиці здібності судження” (1790). Тезово їх можна звести до таких тверджень. Естетичне займає проміжне місце між істиною і добром, красота немовби зливає ці два полюси воєдино. Сприйняття прекрасного - це в той же час окрема галузь людської духовної активності, воно потребує певних зусиль, часу і рівня культури. Естетичні судження базуються на апріорних почуттях задоволення і незадоволення. Задоволення ми можемо відчувати і від доброго, і від корисного, маючи на увазі утилітарне використання. До естетичного ж належить гарне само по собі, тут доцільніший вираз “незацікавлене приємне”. Це чисте спостереження, в якому затихають будь-які бажання, занепокоєння волі, ми не прагнемо нічого одержати від предмету, ані пізнати, ані використати його. Естетичні судження - це судження смаку виключно на основі задоволення чи незадоволення. Предмет такого задоволення і зветься прекрасним.

Слід звернути увагу на смисли терміну «судження» оскільки у філософії Канта вони присутні у різних контекстах. У логічному смислі «судження» - форма думки у вигляді вислову, у якому дещо стверджується або заперечується стосовно предмету думки. У іншому смислі «судження» - одна з пізнавальних здібностей, яка полягає в умінні користуватися правилами при підведенні окремого під загальне. Людину, нездатну до такої мисленевої процедури вважають за дурня. У третьому смислі «судження» - розумовий акт, що виражає ставлення суб’єкта до чого-небудь, його оцінку. У роботі Канта “Критика здібності судження” мається на увазі «судження» у цьому останньому смислі.

До Канта предметом естетики вважались тільки витвори мистецтва, природа не бралася до уваги. Кант же до мистецтва і природи поставився однаково: явища природи теж можуть бути предметами людської оцінки з естетичної точки зору. Так, напр., розглядаючи піднесене стосовно явищ природи, Кант зауважував, що воно переживається нами естетично у тому разі, якщо ми спостерігаємо набагато превершуючі людину сили природи, природні катаклізми, але при цьому самі знаходимося у безпеці.

Філософська система Канта завершується вченням про людину, яке він найбільш повно виклав у творі “Антропологія з прагматичної точки зору” (1798). Людина - головна мета і головний предмет, заради якого здійснюються всі досягнення науки та культури. У своїй останній робот! Кант виступає як гуманіст, але не зачаровується людською природою, далеко не ідеалізує її. В людях більше дурості, ніж злості, є й пихатість, і користолюбство і т. ін. Властива їм і “недоброзичлива товариськість” як антагоністичне сполучення нахилу до спілкування і готовності до суперечки, наявність злого начала. Та Кант має віру в прогрес з допомогою розуму, так що добрі задатки, які є в людях, врешті-решт одержать відповідний розвиток, коли не в конкретній обмеженій людській істоті, то в прогресуючому людстві, в усьому людському роді. Він бачить суспільну недосконалість, далекі від ідеалу моральні якості людей, однак вірить в те, що вони вийдуть “із стану неповноліття”, зуміють як слід скористатися своїм розумом. Нам часто, вважав він, не розуму не вистачає, а рішучості і мужності у користуванні цією могутньою зброєю, яку нам даровано.

Кант усім своїм життям, широкою творчою спадщиною - результатом наполегливої повсякденної праці - вчить пильно вдивлятися в світ, що оточує нас, в глибини нашого внутрішнього Я, сміливо і відповідально ставити та вирішувати складні проблеми.