6.4. Натурфілософія епохи Відродження

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

6.4. Натурфілософія епохи Відродження

Типовим представником ренесансної натурфілософії був виходець зі Швейцарії Парацельс (1493-1541) Його справжнє ім’я - Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенхайм. Учений і чорнокнижник, лікар і “чудотворець” - він став одним із прототипів легендарного доктора Фауста, який уклав договір з дияволом заради знань. Парацельс вважав медицину всеохоп- люючою наукою. Теологія і філософія, астрологія і алхімія - її джерела і опора. Процеси, що відбуваються у організмі людини, зводяться до хімічних перетворень тих самих елементів, з яких складаються інші тіла. Існують три алхімічні начала — ртуть, сіль і сірка. Ртуть відповідає духові, сіль - тілу, а сірка - душі. Усі властивості тіл Парацельс пояснював різними пропорціями цих начал: надлишок сірки викликає лихоманку, зайва сіль - водянку. Медицина тому є головною наукою, що вона піклується про благо людини, а людина - центр Всесвіту і конечна мета творення, вона як мікрокосм відображає макрокосм.

У другій половині XVI ст. в Італії складаються більш-менш всеохоплюючі натурфілософські системи, які вже досить мало містять у собі елементів античного спадку. Першим тут може бути названий Джероламо Кардано (1500-1576), відомий тим, що сконструював вал, названий за його ім’ям карданним, та винайшов спосіб вирішення рівнянь третього степеня. Природу він прагнув пояснювати, виходячи з двох принципів - матерії як пасивного начала і всюдисущої світової душі як принципу життя й діяльності. Матерія складається з трьох елементів: землі, води та повітря. Душа виявляється у формі світла і тепла. Притягання й відштовхування (у людини це любов і ненависть) є головною причиною загального руху.

Кардано може слугувати яскравим прикладом ренесансної людини, яка поєднувала в собі суперечливі характеристики: ті, що возвеличують особу, і ті, що показують її ницість. Кардано володіє деталізованою лексикою, що виражає багату палітру людських якостей, і показує, як ці якості присутні у його характері. У книзі «Про моє життя» Кардано пише про себе таке: «Я володію від природи філософським і здатним до наук розумом. Я дотепний, витончений, порядний, веселун, побожний, незрадливий, приятель мудрості, думаючий, заповзятливий, допитливий, послужливий, схильний до змагання, винахідливий, навчений власними зусиллями, прагну до чудес, хитрий, лютий, знавець таїн науки, тверезий, працьовитий, безтурботний, балакучий, зневажливий до релігій, мстивий, заздрісний, меланхолічний, підступний, зрадник, чарівник, маг, нещасний, що не любить своїх, схильний до усамітнення, огидний, суворий, провісник, ревнивий, жартівник, наклепник, піддатливий, мінливий; ось які в мене суперечності характеру і поведінки»[115].

Бернардіно Телезіо (1508-1588) був засновником природознавчого товариства, яке потім перетворилось в Академію, а ця остання дала поштовх розвиткові досвідного вивчення природи. Телезіо вважав, що природу слід вивчати, не виходячи за її межі. Нехай Бог і створив світ та встановив його закони, але нема ніякого діла до акту творення, природу слід вивчати як

факт, саму по собі, безвідносно до Бога і єдиним джерелом пізнання є досвід. “Величина” світу і маса тілесної речовини за будь-яких умов залишається у світі незмінною. Телезіо відкидав учення атомістів про абсолютну пустоту. Матерія, на його думку, пасивна і є полем битви двох активних начал - тепла і холоду. З матерії і цих двох активних сил конструюється уся природа.

Джордано Бруно (1548-1600) - італійський філософ і поет, засуджений церковною інквізицією за вільнодумство і спалений живцем у Римі. Свого часу на нього велике враження зробив твір Коперніка “Про обертання небесних сфер” (1543). Завдання філософії Бруно вбачав у тому, щоб пізнати природу у її єдності. Істина єдина і її пізнання - справа науки, а не релігії. Однак радикально релігію він не відкидає, а є скоріше пантеїстом: “Природа - не що інше як Бог у речах” (Natura est Deus in rebus). Бруно розрізнював природу як первісну, всюдисущу субстанцію (natura naturans) і емпіричний світ як природу породжену (natura naturata). Первісна природа подається ним як подвійна субстанція: одна - духовна, а друга - тілесна, однак у кінцевому рахунку і та, і друга зводяться до одного кореня. Рух пояснюється активною світовою душею, якою просочена вся природа, все в світі одушевлене. Передумова пізнання - сумнів. Ступенями пізнання є відчуття, розсудок, розум, дух (animus). У духові істина міститься у власній і живій формі.