4.6. Розвиток науки в античності

4.6. Розвиток науки в античності

Від початку виникнення філософії межі її з філософією не були чітко визначені. Перші філософи були ж і першими науковцями, дослідниками природи, і вони закладали підвалини европейської науки.

Астрономія і математика

Наукові (неміфологічні) уявлення про Всесвіт були сформовані давньогрецькими натурфілософами у VII-V ст. до н. е. Відомості, які дійшли до нас, були фрагментарними і містили суперечливі дані. З одного боку, переважала геоцентрична ідея, згідно якої Земля була нерухомою, а з іншого - була й ідея її обертання, еволюції Всесвіту в цілому. Першу фізико-космологічну картину світу створив Арістотель у трактаті “Про небо”. Всесвіт він уявляв конечною сферою, за межами якої не було нічого тілесного, а отже й не було простору та часу, там мав бути духовний світ божества, існування якого постулювалося. У центрі Всесвіту знаходиться нерухома Земля, яка оточена ефіром, що перебуває у вічному обертанні. З ефіру складалися зірки і вони разом з ним рухалися по небу, однак у межах своєї сфери зірки залишалися нерухомими.

Гіппарх (180-125 до н. е.) вперше застосував математичне описування астрономічних явищ (зокрема уявлення про ексцентрики, епіцикли і диференти), яке досягло своєї вершини у творчості Клавдія Птолемея (87-168 р.). Астрономію він визначав як математичне вивчення неба і поклав у основу свого вчення як правильні, так і помилкові постулати. До перших відносится уявлення про кулястість Землі та її надзвичайну віддаленість від сфер зірок, до других - нерухомість Землі та її центральне положення у космосі.

Велику роль у розвитку астрономії, математики та інших наук відіграла Олександрія, місто, що започаткував ще у 322 р. до н. е. Олександр Македонський. Тут був створений знаменитий Мусейон (від Муз - покровителей інтелектуалів) і Бібліотека при ньому, яка налічувала до 700 тис. книг, зібраних з усього античного світу. Саме тут Євклід (330-277 до н. е.) дав зведений корпус усіх античних досягнень з математики. У основі євклідової математики лежав аксіоматичний метод, який базувався на арістотелевській логіці та передбачав дефініції, постулати й аксіоми.

Механіка

Архімед (287-212 р. до н. е.) був значним математиком і механіком античності. Він заклав основи гідростатики зі знаменитим принципом, згідно якому тіла, більш важкі, ніж рідина, після занурення йдуть на дно, вони ж будуть більш легкими, якщо занурені у рідину, а об’єм виштовхнутої рідини буде рівним об’єму даного тіла. Відомий Архімед також законом важеля: дві величини знаходяться у рівновазі, якщо віддалені на відстань, взаємопропорціональну їх вазі. Йому належить знаменитий вислів “Дайте мені точку опори і я переверну світ”. Архімед - автор багатьох наукових праць, серед яких “Про сферу й циліндр”, “Про вимір кола”, “Про спіралі”, “Про конуси й сфероїди” та ін.

Медицина.

Батьком медицини вважають давньогрецького вченого Гіппократа (460-370 до н. е.). Його корпус творів налічує понад 50. Він прихильник раціоналістичного пояснення причин хвороб і відкидає магію. Здоров’я або хвороба є фукцією від тих умов, у яких людина живе, а отже лікар повинен добре знати всі співвідношення людини з довкіллям. Гіппократ також вважав, що політичні умови теж сприяють здоров’ю, демократія загартовує характер і тіло, а деспотія викликає зворотнє. У трактаті “Про природу людини” Гіппократ виклав вчення про чотири рідини у тілі людини: кров, флегма (слиз), чорна й жовта жовчь. Коли ці рідини знаходяться у якісній і кількісній співмірності, а їх суміш у рівновазі, то людина здорова. Досі відома так звана “клятва Гіппократа”, якою присягаються медики. У її основі - принцип “не зашкодь” хворому.

Історія.

Батьком історії вважається Геродот (484-425 р. до н. е). Майже одночасно з Фукідідом (460-400 р. До н. е.) він зосередився на дослідженні змінного, тобто подій людської історії, апелюючи до досвіду (особисто бачити, або спиратись на тих, хто бачив чи чув). На відміну до міфологічного стилю мислення Геродот привязував події до конкретного місця і часу і шукав пояснення подій через співвідношення між державами і через психологічні чинники. Це дає підстави стверджувати про становлення суто наукового стилю мислення, коли спостереження безпосереднійх подій і їх опис стає основою вивчення реальності.

Література

Першоджерела

1. Аристотель. Сочинения в четырёх томах. - М.: Мысль, 1975-1983.

2. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. - М.: Мысль, 1979. - 620 с.

3. Материалисты древней Греции. Собрание текстов Гераклита, Демокрита и Эпикура. -М.: Госполитиздат, 1955.- 238 с.

4. Платон. Держава. - К., 2001. - 356 с.

5. Платон. Диалоги. - М.: Мысль, 1986. - 607 с.

6. Платон. Діалоги. - К., 2001. - 394 с.

7. Платон. Сочинения в трёх томах. - М.: Мысль, 1969-1972.

8. Плотин. О бессмертии души // Вопросы философии, №3, 1994.

9. Плотин. О диалектике // Вопросы философии, 2002, №8. - С. 147-150.

10. Плотин. О добродетелях // Вопросы философии, 2002, №8. - С. 142-147.

11. Плотин. Против гностиков (II, 9) // Вопросы философии, №10, 2000. - С. 140-154.

12. Плотин. О счастье I 4(46) // Вопросы философии, 2003, №1. - С. 153-163.

13. Плотин. Эннеады. - К.: «УЦИММ-ПРЕСС»,1995. - 392 с.

14. Прокл. Первоосновы теологии. Гимны. - М.: Издательская группа «Прогресс», VIA, 1993. - 319 с.

15. Прокл. Платоновская теология. - СПб.: Изд-во Русского Христианского гуман. ин-та ИТД «Летний Сад», 2001. - 624 с.

16. Прокл. Элементы физики // Вопросы философии, №6, 1997. С. 114-135.

17. Римские стоики: Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. М.: Республика, 1995. - 463 с.

18. Секст Эмпирик. Сочинения в двух томах. М.: Мысль,1976.

19. Фрагменты ранних греческих философов. Часть I. От эпических тео- космогоний до возникновения атомистики. - М.: Наука, 1989. - 576 с.

20. Цицерон. Философские трактаты. - М.: Наука, 1985. - 382 с.

21. Ямвлих Халкидский. Жизнь Пифагора. - М.: Алетейя, 1997. - 184 с.

Навчальна

1. Асмус В .Ф. Античная философия. - М.: Высшая школа, 1976. - 543 с.

2. Васильева Т. В. Афинская школа философии. - М.Наука, 1985. - 161 с.

3. Вернан Ж.-П. Происхождение древнегреческой мысли. - М.: Прогресс, 1988. - 224 с.

4. Диллон, Джон. Средние платоники. 80 г. до н. э. - 220 н. э. - СПб.: Издательство Олега Абышко, 2002; Алетейя, 2002. - 448 с.

5. Лосев А. Ф. История античной эстетики. В шести томах. - М., 1963, 1969, 1974, 1975, 1979, 1980.

6. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней философии. - М.: Высшая школа, 1981. - 374 с.

7. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. - М.: Высшая школа, 1991. - 512 с.