12.3.7. Філософія життя і герменевтика

12.3.7. Філософія життя і герменевтика

Філософія життя не є чітким філософським напрямком з однозначною методологічною позицією. До нього відносять найрізноманітніших філософів ряду течій, яких можна поєднати зверненням час від часу до поняття “життя” як ключового. Це, напр., Вільгельм Дільтей (1833-1911), Фрідріх Ніцше (1844-1900), Георг Зіммель (1858-1918), Освальд Шпенглер (1880-1936), Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955). З деякою долею натяжки їх можна об’єднати такою думкою: все, що існує, є формами прояву життя як деякої початкової реальності, що не є тотожною ані духу, ані матерії і яка осягається інтуїтивно.

В. Дільтей прагнув створити підвалини “наук про дух” і йшов шляхом ототожнення поняття життя з історією. Перша особливість світу людей у тому, що він сконструйований як світ історичний. Загальна підстава наук про дух - життя. «Я використовую вираз життя в науках про дух, - зауважує Дільтей, - лише стосовно людського світу; тим самим уже визначена область застосування цього слова і виключається його неправильне тлумачення. Життя полягає у взаємодії живих істот» (Маються на увазі люди - О.К.)[268]. До життя відносяться не лише сьогочасні міжлюдські стосунки, це явище трансчасове, час пов’язує фази взаємозв’язку. Життя також невід’ємне від переживання того ж таки життя. Переживання не тільки супроводжує взаємозв’язок людських особистостей, воно існує і в розумінні, у повторному переживанні того, хто проникає чуттями й розумом у пережите іншими. Життя й переживання стають об’єктивним духом, об’єктивуються в інститутах, державі, церкві, релігії, у правових системах, філософських, етичних вченнях, у художньо-естетичних творах. Спосіб, яким може вдатися осягнення таких об’єктивованих систем, є розуміння через переживання. Переживання дає можливість знайти духовне. Друга характеристика світу людей - динамічний зв’язок, він зводить цінності до цілей. Дільтей вважав, що є три форми філософської картини світу: матеріалістичний натуралізм, об’єктивний ідеалізм, ідеалізм свободи.

Г. Зіммель вважав, що ми не спроможні вийти за межі життя і побачити його прояви стороннім поглядом. З цих підстав смисл історії не можна визначити науково, він є предметом віри.

У Анрі Бергсона (1859-1941) життя - це деяка космічна сила, життєвий порив, що виявляється у творчості.

Що стосується герменевтики, то назва цієї течії походить від імені персонажа давньогрецької міфології Гермеса, посередника між богами й людьми: він повинен був тлумачити людям веління богів, а богам - прохання людей. Звідси термін “герменевтика” спочатку вживався у смислі тлумачення висловлювань оракулів, стародавніх текстів, знаків, символів чужої мови. У середні віки

формою герменевтики була екзегетика, що трактувала Святе Письмо. Філософська герменевтика складалась довго протягом XIX-XX ст. Її засновником вважається Фрідріх Шлейєрмахер (1768-1834). Він розумів герменевтику як метод всіх гуманітарних наук. Пізніше, ближче до кінця XIX ст. вона поєдналась, зокрема у творчості В. Дільтея з філософією життя.

Донедавна найбільш авторитетним представником цієї течії був німецький філософ Ганс-Георг Гадамер (1900-2002), котрий проголосив герменевтику універсальною філософією. Вона призначена відповісти на питання: в який спосіб можливе розуміння світу, що нас оточує, і як у цьому розумінні втілюється істина буття. Єдиним способом осягнути життєве є осягнення його “з середини”. Інтерпретатор починає вивчення, користуючись своїм попереднім (вихідним) розумінням, попередньою наявністю певних “забобонів”. До істини дослідник іде, проводячи постійний діалог з “текстом”, з навколишнім світом і світом історії. Діалог з історією потрібен для розуміння сьогодення, оскільки історія живе в нас.

Сучасна герменевтика наслідує ірраціоналістичні традиції. У Гадамера буття є мова. Тільки у мові відкривається людині істина буття. Мова конституює світ, у якому ми живемо, “утворює” його. Проголошуючи сутністю мови гру, він у грі вбачає і основу, і суть пізнання та розуміння історії. Чим ближче наше розуміння до гри, тим воно більш істинне. Гадамер користується таким важливим для нього поняттям, як “герменевтичне коло”, під яким розуміється гра між інтерпретатором і історичним текстом. Інтерпретатор з кожним циклом роботи з текстом наближається до більш точного смислу.

Література:

Першоджерела

1. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. - М.: Прогресс, 1989 - 616 с.

2. Барт Р. Мифологии. - М.: Академический проект, 2008. - 351 с.

3. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція. - К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. - 230 с.

4. Бодріяр Ж. Символічний обмін і смерть. - Л.: Кальварія, 2004. - 376 с.

5. Ґадамер Г.-Ґ. Істина і метод. Том 1, 2 — К.: Юніверс, 2000.

6. Гадамер Х-Г. Пути Хайдеггера: Исследование позднего творчества. 2-е изд. - Минск: Пропилеи, 2007 - 240 с.

7. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии. Т. 1. - М.: Дом интеллектуальной книги, 1999. - 336 с.

8. Гуссерль Э. Картезианские размышления. - СПб.: Наука; Ювента, 1998. - 315 с.

9. Деррида Ж. О грамматологии. - М.: Ad Marginem, 2000. - 511 с.

10. Дильтей В. Категории жизни // Вопросы философии, №10, 1995.

11. Дильтей В. Собрание сочинений в 6 тт. Т.4. Введение в науки о духе. - М.: Дом интеллектуальной книги, 2000. - 762 с.

12. Дьюи Дж. Общество и его проблемы. -М.: Идея-Пресс, 2002. - 160 с.

13. Енциклопедія постмодернізму. - К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. - 503 с.

14. Кассирер Э Философия символических форм. Т.1-3. - СПб.: Университетская книга, 2002.

15. Кьеркегор С. Болезнь к смерти // Этическая мысль. - М.: Политиздат, 1990. - 361-469 с.

16. Кьеркегор С. Или-или. - М.: Арктогея, 1993. - 378 с.

17. Лиотар Ж-Ф. Состояние постмодерна. - СПб.: «Алетейя», 1998. - 160 с.

18. Мерло-Понти М. Феноменология восприятия. - СПб.: Наука, 1999. - 606.

19. Мунье Э. Манифест персонализма. - М.: Республика, 1999. - 560 с.

20. Ніцше Ф. По той бік добра і зла (Прелюдія до філософії майбутнього). Генеалогія моралі. - Львів: Літопис, 2002. - 320 с.

21. Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. - К.: Освіта, 2001 - 420 с.

22. Пирс Ч.С. Избранные философские произведения. - М.: Логос, 2000. - 411 с.

23. Пирс Ч.С. Как сделать наши идеи ясными // Вопросы философии, 1996, №12.

24. Планк М. Позитивизм и реальный внешний мир // Вопросы философии, 1998, №3.

25. Рорти Р. Прагматизм и философия // Философская и социологическая мысль, 1995. №9-10.

26. Сартр Ж.-П. Буття і ніщо. Нарис феноменологічної онтології. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2001 - 854 с.

27. Фройд З. Вступ до психоаналізу. - К.: Основи, 1998. - 709 с.

28. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. - М.: Республика, 1994. - 447 с.

29. Шелер М. Положение человека в Космосе // Проблема человека в западной философии. - М.: Прогресс, 1988. - С. 31-95.

30. Шюц А. Избранное: Мир, светящийся смыслом. - М.: РОССПЭН, 2004. - 1056 с.

31. Эко У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию. - СПб.: «Симпозиум», 2004 - 544 с .

32. Юнг К-Г. Архетип и символ. - М.: Ренессанс, 1991. - 304 с.

Додаткова

1. Бохенский Ю.М. Современная европейская философия. - М.: Научный мир, 2000. - 256 с.

2. Кебуладзе В. Історія розвитку феноменологічної філософії в Україні // Філософська думка, 2009, №1 - С. 5-12.

3. Лемэй Э., Питтс Дж. А. Хайдеггер для начинающих. - Мн.: Попурри, 2004. - 128 с.

4. Современная западная философия. Энциклопедический словарь. - М.: Культурная революция, 2009. - 392 с.

5. Феномен радянської філософії // Філософська думка. - 2009. - №3. - С. 5-139.

Навчальна

1. Каратини Р. Введение в философию. - М.: Эксмо, 2003. - 736 с.

2. Реале Дж. и Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней.т. 4. От романтизма до наших дней. - СПб.: ТОО ТК «Петрополис», 1997. - 880 с.

3. Скирбекк Г., Гилье Н. История философии. - М.: Владос, 2000. - 800 с.

4. Саймон Крічлі. Вступ до континентальної філософії. - К.: ТОВ «Стилос», 2008. - 152 с.