3.1. Справедливість як юридична категорія

3.1. Справедливість як юридична категорія

Як відомо, визнання нерозривного зв’язку права і справедливості є складовою європейської правової традиції, починаючи ще з античних часів. Доволі часто справедливість визначається як ідея права. На думку глосаторів, право породжене справедливістю, як матір’ю, оскільки справедливість передувала праву — Est autem ius a iustitia, sicut a matre sua, ergo prius fuit iustitia quam ius (Глоса 1.1 pr. D. l.l)[190]. У найзагальнішому вигляді право можна визначити як інституційний механізм реалізації та практичного адміністрування справедливості, яка щоразу підлягає конкретизації[191].

Не менш відомим є зв’язок ідеї справедливості із судочинством. Ще Мойсей звертався до суддів з такими настановами: «І наказав я того часу вашим суддям, говорячи: Вислуховуйте суперечки між вашими братами, і розсуджуйте справедливо між чоловіком та між братом його, та між приходьком його. Не будете звертати уваги на обличчя в суді, як малого, так і великого вислухаєте…»[192]. На думку Арістотеля, «йти до суду — значить звертатися до справедливості, оскільки суддя прагне бути ніби уособленою справедливістю; до того ж люди шукають неупередженого суддю…»[193]. За влучним висловом О. Гьофе, судочинство є інновацією в галузі справедливості, яка має справжнє всесвітньоісторичне значення[194].

Природно, що ідея справедливості звучить також у сучасному законодавстві, що стосується судової діяльності. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 1 ЦПК України, одним із завдань цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ. Досягнення справедливості є також завданням кримінального судочинства: воно має забезпечити, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК України). Окремо можна згадати Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затверджену Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361/2006[195], метою якої є забезпечення становлення в Україні судівництва як єдиної системи судового устрою та судочинства, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і гарантує право особи на справедливий суд[196].

Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дає можливість характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити у рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах»[197].

Саме здійснення правосуддя є однією з необхідних процедур, завдяки якій стає можливим поєднання права зі справедливістю. Невипадково термін «iustitia» має одночасно два значення — правосуддя і справедливість, а судова система багатьох держав називається юстицією.

Перед тим як зосередити увагу на проблемі справедливого судочинства, слід насамперед внести ясність у розуміння категорії «справедливість». У сучасній філософії справедливість слушно розглядається як складний феномен, сутність якого зазвичай розкривається за допомогою різних аспектів. Це дає підстави для виокремлення кількох видів справедливості, кожен з яких має певну специфіку, в тому числі в правовій сфері (зокрема — в сфері судочинства).