10.2. Сила й краса красномовства [126]

10.2. Сила й краса красномовства[126]

Красномовство є мистецтво управляти умами.

Платон

* * *

Красномовство належить до тих мистецтв, які усе здійснюють і усього досягають словом... Адже воно зібрало й тримає у своїх руках, можна сказати, сили усіх мистецтв!

Платон

* * *

Заговори, щоб я тебе побачив.

Сократ

* * *

Красномовству властиво захоплювати серця й хвилювати їх усякими способами. Воно то вривається в думки, то закрадається в них, сіє нове переконання, визволяє вкорінене.

Цицерон

* * *

Кінцева мета красномовства — переконувати людей.

Ф. Честерфілд

* * *

Красномовство необхідне таке, яке відкидало б усяку нещирість й манірність, але яке, однак, мало б здоровий блиск і переймало красу від сил своїх. Бо у промові повинно бути те саме, що буває у тілі людському, яке бере свої істинні прикраси від доброї своєї будови.

Ш. Роллен

* * *

Красномовство — це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємося, слухали не лише без труднощів, але із задоволенням, і щоб захоплені метою й підбурені самолюбством, вони захотіли глибше у неї проникнути.

Б. Паскаль

* * *

Істинне красномовство — це вміння сказати все, що треба, і не більш, ніж треба.

Ф. Ларошфуко

* * *

Істиіше красномовство виникає самим природним способом із того, що говорять, про те, що думають і чим щоденно живуть, — з думок і уявлень, для нас цілком буденних.

К. Гільт

* * *

Красномовство — це дар, який дозволяє нам оволодіти розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіяти йому все, що нам потрібно.

Ж. Лайбрюйєр

* * *

Завдяки красномовству нас може полонити людина, на яку ми звичайно не звертаємо уваги. Розум не лише одухотворяє тіло, але певною мірою оновлює його; почуття й думки, які змінюють одне одного, оживляють обличчя й надають йому то одного, то іншого виразу; розумна промова надовго приковує увагу до однієї й тієї самої людини.

Жан-Жак Руссо

* * *

Красномовство давніх часів, тобто, красномовство високе й пристрасне більше відповідає правильному смаку, ніж красномовство сучасне; воно є розумнішим і досконалішим, якщо ним правильно користуватися, воно завжди матиме великий вплив на людство... Якщо я не помиляюсь, наше сучасне красномовство належить до такого роду красномовства, яке критики давніх часів іменували красномовством античним, тобто помірнім, вишуканим і топким, яке більш повчало розум, ніж торкалося почуттів, і при якому промова йшла у тоні простої розмови й розвитку аргументації.

Д. Юм

* * *

Красномовство — це не що інше, як уміння надати красу логічним побудовам.

Д. Дідро

* * *

Красномовство є вірний вираз істинного почуття.

Ж. Лагарп

* * *

Немає красномовства без думок... Але для красномовства недостатньо ще того, що заготовлений у вас достатній запас думок: вони надають тільки силу й служать основою. Відчуття становлять його чарівність. Вони лише надають творінню того цілющого теплотвору, який зігріває душу, полонить її й рухає нею... Стрімкість, яка є достоїнством красномовства, може бути плодом тільки душі полум’яної, чутливої й абсолютно прив’язаної до свого предмета.

А. Тома

* * *

Зброя красномовства вимагає мудрості й чесності. Красномовство має однаково як свої небезпеки, так і користь: все залежить від використання; воно може бути й щитом невинності, й мечем мужності, й кинджалом зломовності.

Л. Сегюр

* * *

Ораторське мистецтво користується всіма вигодами поезії й усіма її правами...

І. Гете

* * *

Я не знаю, чому красномовство відносять до розряду мистецтв. Воно за своєю метою і значенням повинно стояти значно вище.

Ф. Вейсс

* * *

Справжнє красномовство полягає у сутності, але зовсім не у словах.

Ш. Сент-Бев

* * *

Одне слово, сказане від щирого серця діє на наш розум сильніше усіляких найважливіших доказів і переконливіше усіляких розмірковувань, а особливо, коли воно сказане саме тоді, коли треба...

А. Аміель

* * *

Слова — теж вчинки.

А. Франс

* * *

Красномовство — це теж вид мистецтва, і та обставина, що воно не розвивається саме як вид мистецтва, здавалося б, суперечить духові нашої епохи, епохи словесних битв... Можливо, слід передусім розширити коло людей, які виступають публічно, щоб красномовство знову змогло воскреснути як вид мистецтва. Тоді ми побачимо, що ораторське мистецтво може виявитися у різноманітних формах і, скажімо, поряд з промовою на зборах, надмогильним словом тощо і доповідь, і лекція можуть стати творами мистецтва.

І. Бехер

А. ЧЕХОВ

Добра новина[127]

(фрагмент)

Ми, російські люди, любимо поговорити і послухати, але ораторське мистецтво у нас у повному занепаді. У земських і дворянських зібраннях, учених засіданнях, на парадних обідах та вечерях ми соромливо мовчимо, або ж говоримо мляво, беззвучно, «понуривши бороди», не знаючи, що не вміємо говорити коротко й незнайомі з тією грацією мовлення, коли при найменшій витраті сил досягається відомий ефект — небагато (за кількістю), але про багато що (за змістом). Лат.: non multum sed multa.

У нас багато присяжних повірених, прокурорів, професорів, проповідників, у яких за сутністю їхніх професій слід було б передбачити ораторську жилку, у нас багато закладів, які називаються «говорильними», тому що в них за обов’язками служби багато й довго говорять, але в нас зовсім немає людей, які вміють висловлювати свої думки ясно, коротко і просто. В обох столицях нараховується всього-на-всього справжніх ораторів п’ять-шість, а про провінційних златоустів щось не чувати.

На кафедрах у нас сидять заїки й шептуни, яких можна слухати й розуміти, лише пристосувавшись до них, на літературних вечорах дозволяється читати навіть дуже погано, тому що публіка давно вже звикла до цього, і коли читає свої вірші який-небудь поет, то вона не слухає, а лише дивиться.

Ходить анекдот про якогось капітана, який начебто, коли його товариша опускали до могили, збирався прочитати довгу промову, але вимовив: «Бувай здоровий!», крякнув і більше нічого не сказав. Щось подібне розповідають про поважного В. В. Стасова, який кілька років тому у клубі художників, бажаючи прочитати лекцію, хвилин п’ять зображував із себе мовчазну, зніяковілу статую, постояв на естраді, пом’явся та з тим і пішов, не сказавши жодного слова.

А скільки анекдотів можна було б розповісти про адвокатів, які викликали своєю недорікуватістю сміх навіть у підсудного, про «жерців» науки, які мучили своїх слухачів і врешті породжували до науки повну відразу. Ми люди байдужі, нудні, у наших жилах давно уже запеклася кров від нудьги. Ми не ганяємося за насолодою й не шукаємо її, і нас тому ніскільки не тривожить, що ми, байдужі до ораторського мистецтва, позбавляємо себе однієї з вищих і найблагородніших насолод, доступних людині. Але не хочеться насолоджуватися, то в усякому разі не завадило б згадати, що в усі часи багатство мови й ораторське мистецтво йшли поруч.

У суспільстві, де зневажається істинне красномовство, панує риторика, святенництво слова або банальна балаканина. І у давні часи, і в новіші часи ораторство було одним із найсильніших важелів культури. Немислимо, щоб проповідник нової релігії не був водночас і захоплюючим оратором.

Усі кращі державні люди в епоху процвітання держав, кращі філософи, поети, реформатори були водночас і кращими ораторами. «Квітами» красномовства був устелений шлях до всякої кар’єри, і мистецтво говорити вважалося обов’язковим.

Можливо, і ми колись дочекаємося, що наші юристи, професори й взагалі посадові особи, зобов’язані по службі говорити не тільки вчено, але й зрозуміло і гарно, не будуть виправдовуватися тим, що вони «не вміють» говорити. Адже в принципі для інтелігентної людини погано говорити повинно б вважатися такою ж непристойністю, як не вміти читати й писати, і у справі освіти й виховання навчання красномовства слід було б вважати неминучим.