11.5. Дикція

11.5. Дикція

Для оратора чіткість вимови — професійна необхідність, що сприяє правильному сприйняттю слухачами його мовлення. Дикція — це ясність і чіткість у вимові слів, складів і звуків. Вона залежить від злагодженої та енергійної роботи всього мовленнєвого апарату, який включає губи, язик, щелепи, зуби, тверде й м’яке піднебіння, маленький язичок, гортань, задню стінку глотки (зів), голосові зв’язки. Активну участь у мовленні беруть язик, губи, м’яке піднебіння, маленький язичок і нижня щелепа, тому їх можна й необхідно тренувати.

Невиразним мовлення буває через звучання «крізь зуби», ковтання кінцевої приголосної або звуків усередині слова. Декому властива нечітка вимова свистячих і шиплячих приголосних через нерухому верхню та мляву нижню губу.

Удосконалюючи дикцію, ви, насамперед, маєте звернути увагу на відпрацювання артикуляції — руху органів мовлення. Цьому допомагає спеціальна артикуляторна гімнастика, що включає, по-перше, вправи для розминки мовленнєвого апарату і, по-друге, вправи для правильного відпрацювання артикуляції кожного голосного та приголосного звука.

Так, сюсюкання, яке виникає, якщо людина дуже сильно притискає язик до внутрішньої сторони верхніх зубів чи кладе його на зуби, можна легко позбутися: треба навчитися ховати язик за зуби. Звук «с» вимовляється при нестислих зубах: язик лежить унизу, ледве торкаючись нижніх зубів. Корисні вправи з сірником у зубах. Є й нескладні вправи для ліквідації шепелявості, гаркавості, млявості голосу, гугнявості тощо.

Безперечно, швидко позбутися неправильних навичок неможливо, але праця, терпіння, регулярне тренування дадуть прекрасні результати.