11.6. Ритміка

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

11.6. Ритміка

Швидкість загалом і тривалість звучання окремих слів, складів, а також пауз у поєднанні з ритмічною організованістю, розміреністю мови становлять її темпоритм. Це дуже важливий елемент мовлення, оскільки, як влучно наголосив К. Станіславський, «... інтонація й паузи самі по собі, крім слів, володіють силою емоційної дії на слухача».

Швидкість мовлення залежить від індивідуальних якостей людини, змісту її мовлення й ситуації спілкування. Оптимальний темп мовлення українців становить близько 120 слів за хвилину (англійців ~ від 120 до 150). Але, як засвідчують експериментальні дані, спілкуючись з дітьми й підлітками, треба говорити зі швидкістю 60—75 слів за хвилину. Тривалість звучання окремих слів залежить не тільки від їх довжини, а й від значущості їх у контексті. «Порожнє слово сиплеться, як горох з решета, — насичене слово повертається поволі, мов куля, наповнена ртуттю» (К. Станіславський). Чим важливіше слово, текст, тим повільнішим має бути мовлення.

Найбільш змістовну частину виступу ви маєте виголошувати уповільненим темпом, далі можна говорити швидше. Обов’язково уповільнюється мовлення, коли потрібно сформулювати висновок чи то визначення, правило, принцип, закон. Слід ураховувати й ступінь збудження аудиторії. Чим більше збуджені слухачі, тим повільніше й тихіше потрібно говорити виступаючому.

Для досягнення виразності звучання необхідно майстерно користуватися паузами — логічними та психологічними. Без логічних пауз мовлення буде неграмотним, без психологічних — млявим. Паузи, темп і мелодика мовлення в сукупності складають інтонацію. Монотонне мовлення викликає нудьгу, зниження уваги й інтересу. Академік І. П. Павлов називав нудьгу «сном з розплющеними очима». Мовлення людини, яка виступає перед слухачами, має привертати увагу своєю природністю, розмовним мелодійним малюнком і, на відміну від звичайної бесіди, бути контрастнішйм, виразнішим. Для розвитку інтонаційного багатства мовлення варто використовувати спеціальні вправи.

Отже, після об’єктивної оцінки своїх мовленнєвих даних треба приступити до регулярних занять: поставити дихання, відпрацювати дикцію, темпоритм, укріпити голосові зв’язки.

Голос оратора має бути яскравим, соковитим, звучним, чітким, привертати увагу, спонукати до мислення, дій, а не заколисувати.