Мати — тільки це
Мати — тільки це
31 Одним із наслідків нашого нового усвідомлення смерті мало стати — і стало — тривожне зростання національного та індивідуального егоїзму ґадаринське стремління отримати своє на ярмарку товарів і відчуттів, поки він не закрився назавжди. Без сумніву, історія дійде висновку, що таке стремління справді було найбільш приголомшливим явищем третьої чверті нашого століття, тому що аж ніяк не економічні умови породили нинішню пристрасть до втішання життям попри історичну ситуацію, а все відвертіше бачення смерті привело до створення економічних умов «завтра-ми-вмираємо».
32 Такі терміни, як «суспільство достатку» і «бум споживання», в контексті нашого пригніченого злиднями і голодом світу є евфемізмами на позначення егоїзму.
33 Мене вчив плавати інструктор старої школи. Він дав два уроки. На першому нам дозволили надягти рятувальні жилети і він показав рухи при брасові; на другому він забрав жилети і зіштовхнув нас у воду на глибокому кінці басейну Саме там людина знаходиться зараз. Її перше інстинктивне бажання — повернутись і вчепитись за поручні, але вона змушена будь-що присилувати себе відштовхнутись і пливти.
34 Остаточне небуття — наш спільний берег. Як тільки людство усвідомить це, то який завгодно світ — крім найсправедливішого — перестане нас задовольняти. Намагатися, як досі ще роблять деякі реліґїї і політичні вчення, переконувати людей, що події в цьому світі в основному не важливі, оскільки всі його несправедливості будуть виправлені в майбутньому — у формі загробного життя чи політичної Утопії, — значить служити дияволу. Мовчки підтримувати це переконання тим, що залишаєшся агностиком, — не набагато краще.
35 Водій машини, завантаженої потужною вибухівкою, їде обережніше, ніж водій, який везе цеглу; і водій вантажки з сильною вибухівкою, котрий не вірить в життя після смерті, їде обережніше, ніж той, що вірить.
36 Переконайте людину, що вона має тільки це життя, і вона зробить те, що робить більшість із нас збудниками, в яких живе. Це можуть бути не найбажаніші будинки, які лиш можна уявити; ми можемо прагнути, щоб вони були більшими, красивішими, новішими, старішими, але визнаємо, що це дім, у якому маємо жити зараз, і робимо все можливе, щоб він став найзатишнішим. Я не тимчасовий наймач, не випадковий мешканець у своєму теперішньому житті. Воно — мій дім, і це єдиний дім, яким я будь-коли володітиму. Я маю тільки це.