Християнство

Християнство

3 Через сто років християнство як церква буде мертвим. Користь від нього уже зараз із червоточинами. Нинішня манія екуменізму, «славне нове братерство» церков, — то все марне шкряботіння за облицюванням реальності.

4 Це не означає відмовляти християнству в тому, що воно зробило для людства. Його заснувала людина такого дієвого філософського та еволюційного ґенія, що не дивно, що її одразу назвали (оскільки це було необхідним складником тієї історичної сили, уособленням якої вона мала стати) божеством.

5 Християнство захистило найвразливішу — тому що найрозвиненішу — частину людства від нього самого. Але для того, щоб популяризувати свої часто здорові еволюційні принципи, воно було вимушене «обманювати», і цей «обман» якийсь час робив його більш — а тепер безповоротно робить менш — ефективним.

6 В передбачуваному майбутньому більшість загальносоціальних законів і підходів, що утверджувались християнством чи вбачались у ньому, не застаріють — через те, що вони засновані на співчутті і здоровому глузді. Але є в кожній великій релігії процес, подібний до запуску космічного корабля: елемент, який дає початковий поштовх, відрив від землі, і елемент, який залишається в польоті. Той, хто міцно тримається за християнську метафізичну догму, намагається втримати пускову установку і запущений апарат разом.

7 Крім того, привабливість реліґії, по суті, завжди матиме расово-етнічний характер і завжди буде доступнішою для тих рас чи етнічних груп, які ЇЇ породили, ніж для інших. Реліґія — це специфічна реакція на оточення, на історичні труднощі, і тому вона завжди в деякому смислі не підходить тим, у кого інші оточення і труднощі.

8 Напочатку підвалини догматичної віри міцніють, а потім застигають на камінь; так само важкий панцир деяких доісторичних рептилій спочатку дозволяв їм вижити, а потім призвів до того, що вони щезли. Догма — це форма реакції на певну ситуацію, вона ніколи не буде адекватною реакцією на всі ситуації.

9 Ситуація Парі: скільки б теологи не наводили доказів історичної можливості неймовірних (з погляду сучасної наукової достовірності) подій життя Ісуса, вони ніколи не зможуть показати, що події ці відбувалися справді так, як, за їхніми твердженнями, вони відбувались. Звичайно, це, врешті-решт, так само вірно щодо будь-якої віддаленої історичної події. Ми завжди змушені, в гіркому логічному кінці, приймати якесь рішення — таке, як кіркеґоріанський крок у пітьму чи паскаліанське парі; і якщо я відмовляюсь повірити, що згадані неймовірні події справді відбувались, то можна сказати, що я роблю власний крок наосліп у протилежному напрямку — і не більше. Сліпо віруючий певного типу; не відданий християнству, але поширений у ньому з часів Тертулліана, відштовхується від явної абсурдності — і від відчаю як її наслідку — того, що ми ніколи не будемо здатні досягти хоч би якоїсь однозначності у вірі і як у джерелі енергії для кроку в пітьму, і як у вказівникові напрямку, в якому слід ступати. Оскільки (як сказано) при будь-якому емпіричному людському визначенні того, що складає пізнання, я нічого не можу знати остаточно, я повинен зробити стрибок до деякого стану, який дозволяє мені остаточне знання, — до стану безсумнівної впевненості «над» або «поза» тим, що досягнуто емпіричними чи раціональними засобами. Але це ніби, перебуваючи в сумнівах і в пітьмі, я повинен вирішити — замість того, щоб обережно намацувати свій шлях уперед, — стрибнути: не просто стрибнути, а стрибнути відчайдушно, і не просто відчайдушно, а в найтемніше місце довколишньої пітьми. У цьому відчайдушному стрибку з високих фортечних мурів розуму присутня явна емоційна привабливість героїчного виклику, і так само обережному повільному просуванню вперед при тьмяному світлі імовірності й уривчастому блиманні (у цій віддаленій області) наукового методу явно бракує духовного сяйва. Але я вірю — і мій розум підказує мені: я вправі вірити, — що крок у пітьму — це екзистенційна зрада і богохульство, яке полягає утвердженні, ніби в питаннях віри наукова імовірність не повинна відігравати ніякої ролі. Навпаки: я вірю, що імовірність повинна грати головну роль. Я вірю в ситуацію і в космос, описані в першій групі даних нотаток, тому що це здається мені більш імовірними. Ніхто, крім Ісуса, не був народжений цнотливицею і не воскресав на третій день, і це, подібно до інших невірогідних фактів про нього, дуже далеке від правди. Ставлю безліч мільйонів проти одиниці, що я правий, відмовляючись вірити в певні аспекти біблійних оповідей про його життя, і безліч мільйонів проти одиниці, що ви — якщо ви в них вірите — неправі.

10 Коли прибрати з його життя невірогідні сторони, то Ісуса це ніскільки не принизить, а тільки возвеличить. Якби християни були готові визнати, що ці невірогідні події, а також породжені ними доктрини і ритуали треба розуміти метафорично, я міг би стати християнином. Я міг би повірити в Непорочне Зачаття (в те, що еволюція в цілому, зі всіма її випадковостями, є батьком кожної дитини), у Воскресіння (бо Ісус знову воскрес у людській пам’яті), в Чудеса (тому що нам повинно подобатись робити такі благородні вчинки), в Божественність Христа і в Транссубстанційність (всі ми комплементарні: і один до одного, і всі — до «Бога»). Я міг би повірити в усі ті речі, які зараз відлучають мій розум від церкви. Але християни-традиціоналісти назвали б це маловір’ям.

11 Розумні афіняни п’ятого століття знали, що їхні боги — метафора, уособлення сил і начал. Багато що каже про те, що розпочалась афінізація християнства. Друге пришестя Христа означатиме розуміння того, що Ісус із Назарета був надзвичайно людяним, а не надзвичайно божественним. Але це б означало розжалувати його до ранґу філософа і весь величезний апарат ритуалу, церкви і духівництва звести до пустої оболонки.

12 Справа не в тому, що зробив із людства Ісус, а в тому, що воно зробило з нього.

13 Християнські церкви, всупереч філософії самого Ісуса, часто головною своєю турботою робили власне самопродовження. Вони заохочували бідність або байдужість до неї; вони примушували людей жити, озираючись на той світ; вони зловживали дитячими уявленнями про пекло і пекельний вогонь; вони підтримували світські реакційні сили; вони засуджували безліч невинних насолод і століттями насаджували фанатизм; вони самі стали чимось на зразок сховищ і надто часто — і успішно — наглядали за тим, щоб поза ними сховища були необхідними. Тепер справи поліпшились, але ми не забули: про це не було й мови, аж поки історія не поставила церкви перед чітким вибором: реформа або смерть.

14 В християнській теології сьогодні почалося стовпотворіння, схоже на прибирання в домі, та сталось це надто пізно. «Просунуті» християнські мислителі пропонують бога не надто відмінного від описаного мною вище. Вони прагнуть гуманізувати Ісуса, деміфологізувати Біблію, обернути християнство на якусь химерію, що нагадує ранній марксизм. Все, що ми коли-небудь розуміли під християнством, кажуть нам тепер, є метафорою глибшої істини. Але якщо тепер ми можемо бачити цю глибшу істину то метафора зайва. Нові теологи пиляють сук, на якому сидять, і вони неодмінно впадуть.

15 Найгірше, що церкви ревниво ув’язнили Ісуса. Яке право мають вони казати, що до нього не можна звертатись інакше, ніж через церкву? Хіба я перед тим, як звернутися до Сократа, мушу повірити в олімпійських богів і вчинити ритуали давньогрецької реліґїї? Церква стала не тілом і духом Христа, а екраном і бар’єром довкола нього.

16 Ісус був людиною. Можливо, він і вірив, що був усім тим, чим, за його твердженням, він був, але те, що він не був усім тим, чим, за його твердженням, був, — тривіально і неістотно, тому що він був людиною; і тому що суть його вчення не залежить від його божественності.

17 Ні спокути, ні прощення не існує: гріх не має ціни. Від нього не можна відкупитися так само, як не можна за гроші повернути час.

18 Діти дуже рано навчаються подвійному баченню, до якого схиляє догматична церква. Вони моляться Богу, і нічого не відбувається. Вони вчаться тому, що існує два модуси поведінки: абсолютний у церкві і відносний поза нею. Їх навчають науці і затим наказують вірити в те, що явно ненаукове. Їм сказали поважати Біблію, але навіть для них очевидно, що, з одного боку, це ганчір’яна торба з міфами, первісно-родовою тарабарщиною, несамовитою мстивістю, нездоровим пуританством, історичними підтасовками і до абсурду однобокою пропагандою, а з іншого — пам’ятник прекрасної поезії, проникливої мудрості, увінчаний глибоко людяною розповіддю про Ісуса.

19 Заслуговують осуду не діти, які засвоюють подвійні норми, а церкви, що увічнили це. Твердити, ніби щось там належить до особливого роду абсолютної істини чи реальності, — значить оголосити йому смертний вирок: немає ні абсолютної істини, ні абсолютної реальності.

20 Після платонізму, оточена легковажною — і позбавленою опори — класичною релігією пізньої Римської цивілізації, людина Середземномор’я змушена була розвивати альтернативну реліґію — монотеїстичну і моралізовану. Щось не зразок Ісуса і християнства було так само неминучим, як щось на зразок Маркса і марксизму пізніше, на стадії промислової революції.

21 Людство нагадує висотний будинок. Після одного помосту риштувань йому потрібен наступний. Реліґія після релігії, філософія після філософії; ніхто не може зводити двадцятий поверх з риштувань на рівні першого. Великі релігії оберігають Більшість від того, щоб дивитись і думати. Якби вона дивилась і думала, то світ від того не став би відразу щасливішим; однак це не виправдовує догматичні релігїї.

22 Хіба слід відбирати милиці у каліки через те, що вони не найостаннішого зразка? Хіба вже досить того, щоб дати йому в руки найостанніший зразок? Та він може не знати, як ним користуватись! Але це не аргумент проти милиць найостаннішого зразка.

23 Релігійна віра: таємниця. Раціоналістична віра: закон. Фундаментальна властивість реальності— таємничість; це науковий факт. В тому, що вони ґрунтуються на таємниці, реліґії більш наукові, ніж раціоналістичні філософії. Але є таємниці і таємниці; з боку християнства нерозумно намагатись детально зупинятись на фундаментальній таємниці. Посутня і єдина таємниця — це природа того, що християни називають Богом або Провидінням. Однак церква ввела пряме обґрунтування псевдотаємниць, які не мають стосунку до істини, а лиш до тієї істини, що таємниця має силу

24 Проте людина прагне таємниць: прагне так, що навіть найпростіші загадки досі зберігають свою владу. Якщо ніхто не писатиме нових детективних романів, люди все одно читатимуть старі. Непорочне зачаття робить Ісуса унікальним. І таємниця цієї зухвалої унікальності дарує таку насолоду, перед якою ми встояти не можемо.

25 В більшості країн світу кінь і віз витіснені автомобілем. Але ж ми не кажемо, що кінь і віз несправжні чи що всі коні і вози — оскільки автомобіль загалом корисніший і швидкохідніший — мають бути знищені. Досі ще є місця, де коні і вози незамінні. Там, де їх можуть використовувати і використовують, це, з погляду еволюції, істинно.

26 В основу войовничих антирелігійних рухів закладена така механістична помилка: ніби найефективніша машина мусить бути і найкращою. Але кожна машина найефективніша за тих обставин, які найкращі для неї.

27 Якщо необхідно пом’якшити, завуалювати, зняти гостроту ситуації, то християнство — річ добра. Подібних ситуацій чимало. Якщо людині, що вмирає від раку, воно полегшує смерть, то всі аргументи всіх його противників не примусили б мене вважати, що християнство — в цій ситуації — неістинне. Але істина ця за своїм призначенням утилітарна, і загалом я вважаю, що прозоре скло, вірогідно, більш корисне, ніж матове.

28 На кожного християнина, який вірить в усі догми своєї церкви, припадають тисячі, які вірять наполовину, тому що відчувають: людина повинна в що-небудь вірити. Якщо старі релігії виживають, то лиш тому, що вони є зручним вмістилищем для бажання вірити; тому, що вони хоч і не найкращі, але все ж гавані; і тому, що вони принаймні намагаються задовольнити спрагу таємниці.

29 Всі старі реліґії викликають варварське розтринькуваня моральної енергії: ветхі старі млини на ріці, яка могла б крутити електрогенератори.

30 Всі боги, яким приписується здатність втручатися в наше існування, — ідоли; всі образи богів — ідоли; всі молитви їм і обожнювання їх — ідолопоклонство.

31 Вдячність за народження і за існування — архетипне людське почуття; такою є вдячність за міцне здоров’я, успішну долю і щастя. Але вдячність ця повинна бути висіяна назад у життя, що оточує людину в сам спосіб Ті існування, а не кинута навмання в небеса чи оформлена в молитву — в найогидніший зі всіх прихованих нарцисизмів. Реліґія стоїть між людською вдячністю і практичними цілями, до яких можна було б застосувати її енергію. Одна добра справа дорожча мільйона добрих слів; і це було б істинним навіть тоді, якби «над» нами стояв бог, котрий стежив би за нами і виставляв гарні оцінки.

32 Християнство я відхиляю — разом з іншими великими реліґіями. Більшість його таємниць далекі від істинної таємниці. І хоч я захоплююсь його засновником, хоч я захоплююсь багатьма священиками і багатьма християнами, я не приймаю церкву. Саме тому, що люди хочуть бути добрими і творити добро, вона поки що виживала. Які комунізм, вона незмінно паразитує на благородстві людини, глибшому і таємничішому, ніж усе, що можуть запропонувати будь-які існуючі реліґії чи політичні вчення.