Гуманізм

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Гуманізм

42 Гуманізм — це філософія закону, того, що можна встановити розумом. У нього два великі недоліки. Один полягає у властивій йому зневазі до таємничого, ірраціонального й емоційного. Другий — у тому, що гуманізму по самій його природі властива терпимість: але ж терпимість — чеснота спостерігача, а не правителя.

43 Для гуманіста характерно віддалятися, жити на фермі Сабінській, писати: «Odiprofanum vulgus, et arceo». Гуманіст — це той, хто бачить хороше в своїх ворогах і їхній філософії. Хороше у ворогах він бачить тому, що не може допустити, що вони погані по своїй волі, а хороше в їхніх філософіях тому, що філософій без певної розумності і гуманності не буває. Він живе за принципом золотої середини, розсудливо, тримаючись центру дороги і маючи на оці обидва її боки. Він викликає повагу, але не будить уяву.

44 Вважається загальноприйнятим, що античний політеїстичний гуманізм загинув тому, що був нереалістичною, вельми штучною системою. Але є смисл, в якому він був реалістичним настільки, наскільки цього слід очікувати від будь-якої релігії, що мала витоки в грецьких джерелах. Принаймні олімпійські боги представляли реальні людські риси або мінливі і часто суперечливі архетипні людські нахили, тоді як давньоєврейська система — об’єднання бажаних (моральних) людських рис в одному богові— була вельми штучною процедурою. В багатьох аспектах грецька система раціональніша й розумніша, що, мабуть, пояснює, чому вона була менш привабливою. Єврейський бог — творіння людини, грецькі боги — відображення її.

45 Ми часто забуваємо, до якої міри Відродження — з усіма його досягненнями — почалося з повернення до грецької системи. Спорідненість між язичництвом і свободою думки надто очевидна, щоб потребувати доказів; у певному розумінні всі монотеїстичні релігії за тональністю пуританські, а за суттю — тиранічні і фашистські. Великі наукові перемоги греків, їхня логіка, їхня демократія, їхнє мистецтво — все це уможливлювалося завдяки вільному, гнучкому розумінню божественого. Сказане стосується і останніх ста років людської історії.

46 Але це, звичайно, не просто опозиція між «ліберальним» політеїзмом і «неліберальним» монотеїзмом. Для людини реліґія завжди значною мірою була сферою особистого інтересу: ясно, що важче сторгуватися з кількома богами, ніж з одним, як і сліпо повірити в них. Певні скептицизм і агностицизм, такі характерні для кращих грецьких мислителів, — природній наслідок політеїзму, тоді як емоційне захоплення і містичний екстаз породжені його протилежністю. Цей конфлікт між скептицизмом і містицизмом виник задовго до християнської ери.

47 Як і сучасні гуманісти, представники мілетської школи не вірили ні в загробне життя, ні в бога. Згодом, у сьомому і восьмому століттях до Різдва Христового, сталося вторгнення орфічного вчення з його мішаниною думок про спокутування, спасіння і наперед уготовану милість, а також з усією силою його диких таємниць. В п’ятому столітті боротьба між орфічним містицизмом і мілетським скептицизмом стала постійною. Відтоді ніколи вже не було миру між Діонісом і Аполлоном, і ніколи не буде.

48 Та все одно бувають історичні періоди, коли здається очевидним, яка із згаданих філософій найкраще служить загальним потребам. Монотеїзм вів людину крізь віки темряви, які настали після падіння Римської імперії, але сьогодні нашому становищу, здається, більше пасує доброзичливий скептицизм гуманізму. Очевидно, що було б сміховинним розглядати цю опозицію як боротьбу чи битву, в якій один повинен отримати поразку, а другий перемогти; замість того слід розглядати це як прояв природи людської спільноти, як sine qua non буття в суспільстві і в еволюції.

49 «Якби всі були добрими, то були б щасливими,» — каже християнин. «Якби всі були щасливими, то були б добрими,» — каже соціаліст «Якби всі корились державі, то були б і щасливими, і добрими,» — каже фашист. «Якби всі були як я, то щастя і добро не мали б значення,» — каже лама. «Щастя і добро потребують глибшого аналізу,» — каже гуманіст. Останній погляд заперечити найважче.