9 Нова освіта

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

9

Нова освіта

1 Майже вся наша освіта спрямована сьогодні на два результати: отримання багатства для держави та добування засобів існування для індивіда. Отже, мало дивного, що суспільство одержиме грішми, оскільки весь зміст освіти, схоже, показує, що така одержимість і нормальна, і бажана.

2 Незважаючи на те, що нині у нас освіта майже загальна, щодо її якості ми одне з найнеосвіченіших поколінь, причому саме через те, що освіта підпорядкована економічним потребам. Відносно кращу освіту отримувала щаслива меншість у вісімнадцятому столітті, в епоху Відродження, в античних Римі і Греції. В усі згадані періоди цілі освіти були більш високими, ніж нині, вони чудово готували учня до розуміння життя, отримання насолоди та до відповідальності перед суспільством. Звісно, сьогодні істини і предмети старої класичної освіти нам здебільшого непотрібні; звісно, вона була наслідком дуже несправедливого економічного становища, але в кращих своїх проявах добилась того, до чого жодна з сучасних освітніх систем навіть не наближається: досконалої людини.

3 Добра освіта повинна мати чотири головні цілі. Перша, якою охоплені всі сучасні системи освіти передусім, — підготовка учня до його економічної ролі в суспільстві. Друга — вивчення природи суспільства і людської держави. Третя — прилучення до розмаїття існування. І четверта — утвердження того відчуття відносної винагороди, яке людина — на відміну від інших живих істот — так давно втратила. Простіше кажучи, нам треба навчити учня здобувати засоби до існування, потім — жити поміж іншими людьми, потім — отримувати задоволення від свого власного життя, і аж потім — усвідомлювати мету (і, врешті-решт, виправданість) існування людського виду.

4 Нині між першою і трьома наступними з названих цілей дві істотні відмінності. З точки зору держави, вони до певної міри взаємно ворожі. Економіці не потрібно, щоб працівник надавав надто багато уваги своєму соціальному призначенню, само-задоволенню і остаточній природі існування; їй потрібні розумні і покірні ґвинтики, а не розумні і незалежні індивіди. А оскільки в облаштуванні освітніх систем найвагоміше слово завжди за державою, то від політиків і чиновників можна очікувати хіба що невеликого бажання щось міняти.

5 Друга відмінність: тоді як перший, економічно-рольовий тип освіти прямо визначатиметься економічними потребами нації і, таким чином, закономірно змінюватиметься від країни до країни, наступні три цілі взагалі мало відрізняються, оскільки всі ми перебуваємо в одній і тій же людській ситуації і наділені одними й тими ж відчуттями. У трьох згаданих сферах одну й ту ж, по суті, освіту можна дати всім на світі, і її треба давати. А це, знову ж таки, являє собою загрозу ідентичності кожної держави і є другою причиною, чому слід очікувати, що її «слуги» опиратимуться будь-якому введенню універсально схожих програм.

6 Тепер можна стверджувати, що найкращі з наших університетів — принаймні в найбагатших і культурно найпередовіших країнах — таку освіту вже пропонують. Оксфорд і Кембрідж, Гарвард і Йєль, новий великий Каліфорнійський університет, Сорбонна і Еколь Нормаль та подібні їм престижні учбові центри, звичайно, пропонують усе багатство культурного розвитку, завдяки якому студент може досягти трьох останніх цілей, якщо має до цього нахили і час. Та навіть тут існує не взятий до уваги чинник: система іспитів. Тільки зовсім недавно головним завданням університету (чи навчального закладу будь-якого типу) стали вважати відбір студентів на іспитах. Відомо, для чого: упевнитись, що наявні місця отримують найдостойніші. Але це відразу ж викриває, чим є система іспитів: безнадійним прийомом у безнадійному становищі— точним аналогом продовольчих пайків воєнного часу.

7 Всі гріхи історії можна списати на нестачу шкіл.

І нестача шкіл у наш власний час — найжахливіша в людській історії. Чим більше ми потребуємо рівності, тим більше прагнем освіти; чим більше засобів комунікації, тим більше бачимо бажаного; чим більше ми отримуємо дозвілля, тим потрібніше, щоб нас навчили ним користуватись; і чим більше зростає населення, тим більше потрібно шкіл.

8 Кожному віку властивий свій особливий ризик. Наш допускає, щоб півсвіту голодувало в буквальному розумінні, а дев’ять десятих його — голодувало освітньо. Жоден вид не може дозволити собі невігластва. Він дозволив би собі таку розкіш тільки в тому світі, де не мав би ворогів і стояв над випадком та еволюцією.