Екзистенціалізм
Екзистенціалізм
73 Всі держави і суспільства в першооснові своїй фашистські. Вони стараються бути однополюсними і примушувати інших пристосовуватись. Тому справжня протиотрута від фашизму — екзистенціалізм, а не соціалізм.
74 Екзистенціалізм — це бунт індивіда проти всіх тих систем мислення, психологічних теорій і соціального та політичного тиску, які намагаються позбавити його індивідуальності.
75 У найкращих своїх проявах екзистенціалізм намагається відновити в індивіді відчуття його власної неповторності, знання того, що тривога цінна як протиотрута від інтелектуального самовдоволення (закам’яніння), і розуміння необхідності навчитись вибирати і контролювати своє власне життя. Крім того, екзистенціалізм, попри все інше, є спробою боротися зі всюдисущим і дедалі небезпечнішим відчуттям немо в сучасній людині.
76 Екзистенціалізм за суттю своєю ворожий усякій системі суспільства і переконань, які не дозволяють індивіду вибирати — так часто, як йому хочеться — належати до неї чи ні. Ця впертість — цей наполегливий індивідуалізм — робить його беззахисним від спотворення з боку тих soi-disant[6] екзистенціалістів, які насправді є анархістами чи людьми богеми, і відкритим для нападок з боку тих, хто дотримується традиційних поглядів на соціальну відповідальність і на суспільний договір.
77 Екзистенціалізм схиляє до того, щоб відкинути традиційні кодекси моралі і поведінки, особливо тоді, коли вони нав’язані владою чи суспільством без будь-якого чіткого виправдання — крім виправдання традицією. Він схильний постійно розглядати мотивацію. Першим екзистенціалістом був Сократ, а не Кіркеґор. Сартрівська школа придумала зобов’язання. Але перманентне зобов’язання щодо реліґійної чи політичної догми (так званий католицький чи-комуністичний екзистенціалізм) — в основі своїй неекзистенціалістське; екзистенціаліст повинен згідно зі своїми власними переконаннями судити кожну ситуацію по її заслугах, знову переоцінювати свої мотиви перед кожною ситуацією і тільки тоді вибирати. Він ніколи ні до чого не належить так, як того кожна організація прагне від своїх членів.
78 Як на мене, то від екзистенціалізму відмовитись неможливо, хоча можна відмовитись від того чи іншого екзистенціалістського вчинку.
Екзистенціалізм — це не філософія, а спосіб розглядати — і використовувати — інші філософії. Це теорія відносності між теоріями абсолютної істини.
79 Для більшості людей пристосовуватись — насолода, належати — насолода; екзистенціалізм явно не годиться для політичного чи суспільного руйнування, оскільки він непридатний для організованого, возведеного в догму опору чи для вираження засад опору. Він придатний тільки для опору одинака, для одноосібного вираження поглядів — такого, як ця книга.