Напруження
Напруження
16 Напруження — це дія на індивіда суперечливих почуттів, ідей, бажань і подій. Іноді перетягування каната спрямоване в один бік, у тому смислі, що індивід цілком ясно знатиме, якій «стороні» він бажає перемоги. В більшості політичних і суспільних контекстів так і буває. Юдофоба не вабить просемітизм, а пацифіста — збройна інтервенція. Однак напруження існує, оскільки індивіду відомо, що в суспільстві підтримуються і протилежні погляди. Але в багатьох інших ситуаціях конфлікт буде зосереджений всередині індивіда. Спершу його потягне в один бік, потім — в інший. Це може стати зразком ритмічності і комфорту, як у нормальних статевих взаєминах, а може вилитись у муку на палі; у крайніх випадках зв’язані канати — розум індивіда — можуть від натягу лопнути.
17 Дія напруження може бути доброю або поганою — грою або тривогою. Напруження, як і будь-який інший механізм у всесвітньому процесі, байдуже до організмів, на які діє. Воно може заволодіти ними або знищити їх.
18 Кожний із нас, кожне суспільство і кожний світ — центри сплетіння таких напружень; і те, що ми називаємо прогресом, — просто наслідок протидії цих сил. Бути людиною чи людською інституцією — це ніби зобов’язання бути канатоходцем. Він мусить балансувати і мусить рухатись.
19 Стану ідеальної рівноваги ми не досягнемо ніколи. Ідеальною рівновагою для нас може бути тільки жива рівновага. Навіть якщо ідеальна рівновага якоїсь миті досягається, час Гарантує, що її не втримати. Саме час робить балансування реальним.
20 Еволюція міняється, щоб залишатись усе тією ж, але ми міняємося, щоб стати іншими. З погляду людини, час проходить для того, щоб кожна мить перебувала в ризику і потребувала рівноваги.
21 Наша насолода і наш біль — наше щастя і наша заздрість — щохвилини кажуть нам, балансуємо ми чи падаємо. Ми живемо в світі, найкращому для людства зі всіх можливих, тому що ми розвинулись і пристосувались так, що цей світ не може для нас бути ніяким іншим; ми найкращі і найщасливіші в ситуації напруження, натягнутого канату, в якій, проте, ми можемо набувати дедалі більшої майстерності, підіймаючись вище. В принципі висота в цій ситуації може визначатися нашою здатністю до самознищення. Чим вище ми йдемо, тим більшої урівноваженості — а чим тоді є ця врівноваженість, якщо не формою рівності? — повинні досягати. Інакше ми падаємо.