Механізм напруження

Механізм напруження

22 Фундаментальне напруження — між насолодою і болем, і три головні поля діяльності насолоди-болю зосереджені в додаткових напруженнях, які утворюються добром-злом, красою-потворністю і безпекою-небезпекою. Фундаментальна істина щодо всіх цих напружень полягає в тому, що їхні «добрі» полюси у своїй «доброті» — у своїй цінності для нас — цілком залежать від своїх «поганих» контрполюсів. Всі ми знаємо: надмірна краса може стати потворністю, біль може стати глибокою насолодою… і так зі всім іншим.

23 Моделлю механізму інших напружень може служити краса-потворність. Так само, як існує насолода двох видів, задумана і випадкова, краса, в нашому розумінні, існує теж двох подібних видів: безвідносна і реальна. Безвідносна краса предмета або переживання незмінна, вона винесена за дужки всіх суб’єктивних реакцій і відчуттів особи. Реальна краса — це краса, яку я відчув за даної нагоди; це дія предмета або переживання на мою істоту е певний момент.

24 Ще дітьми нас навчили думати про високе мистецтво (та й багато про що — наприклад, про реліґію) як про річ безвідносну, так, нібито кожне реальне переживання нами високого мистецтва діє на нас однаково. Наслідки цього ми спостерігаємо в уславлених художніх галереях протягом сезону відпусток: натовпи людей з дерев’яними обличчями, позіхаючи, витріщились на високе мистецтво і не можуть зрозуміти, чому в них немає відповідної реакції, оскільки умови зробили їх такими, що вони ніяк не можуть погодитися: в реальності реклама кока-коли може бути прекраснішою, ніж найвеличніший Мікеланджело.

25 Безвідносна краса, звичайно, міф, але міф дуже зручний, без нього художня освіта чи «наука» про поцінування мистецтва були б унеможливлені, і до того ж міф дуже людський, оскільки шукати в предметі безвідносну красу означає намагатися побачити його через витонченіші почуття своїх побратимів. Всі великі мистецькі твори — це світські ікони; погляд на них як на речі безвідносні — світський акт причастя.

26 Але безвідносна краса має двох великих ворогів: реальність і звичність. Повна реальність естетичного переживання — це те, що ми відчуваємо і в дужках, і поза ними. Звичність породжує зневагу, тобто нудьгу незважаючи на дужки. Бачити безвідносну красу стає обов’язком, але всі ми знаємо, що поняття обов’язку і поняття насолоди узгоджуються рідко; другий візит до ґалереї є також візитом до першого візиту. Це не означає, що всі повторні переживання прекрасного применшують початкову красу. Часто це неправильно щодо мистецтва і, звичайно, неправильно щодо багатьох інших видів діяльності взагалі — таких, як плотська любов. Та все одно в людині існує глибинна архетипна ненависть до рутини, спричинена вимогами виживання {виживання — це правильне виконання навиків: чи то первісною людиною навиків у мисливстві і рослинництві, чи людиною промислової епохи — навиків у пошуках оплачуваної роботи). Насолода стійко асоціюється з неочікуваною (випадковою) і свіжою, або раніше не пережитою, красою.

27 Звичайно, можливе переживання краси, яку я називатиму незайманою, і в добре знайомих предметах; саме так метафоричну незайманість можна знаходити в коханій ще довго після того, як незайманість у буквальному розумінні порушена. Таку незайману красу звичайно відчувають майже всі діти, поети і митці, і деколи — під дією певного наркотика на зразок алкоголю чи ЛСД. Але що стосується переважної більшості дорослих, то вони її знаходять тільки в нових переживаннях.

28 Щоправда, втраченій незайманій красі предмета ми знаходимо заміну. Ця картина прекрасна, тому що вона моя; тому що я нею володію, чи її пам’ятаю, чи розумію її таємниці. Річ стає моєю річчю, а не річчю в собі. Переживання поступається місцем володінню.

29 Загальна тенденція сучасного суспільства — примусити нас проковтнути безвідносну красу. Ця краса — справа критиків; ми живемо у вік критиків. Ця краса — справа комерції. Засоби масової комунікації, стандартизуючі технології, заміна дидактичною культурою двадцятого століття дидактичної моралі дев’ятнадцятого як доказ того, що орган пропаганди «служить» публіці, поширення музеїв і художніх ґалерей, книжкове море інформації — все це примушує нас, істот в основі своїй сучасних, бачити світ через безвідносний спосіб, занесений у дужки.

30 Велика привабливість нині наркотиків і філософій — таких, як дзен-буддизм, — що полегшують відкриття незайманої краси у звичних предметах, пояснюється тим, що нас обурює згаданий тиск на нас сучасного суспільства. Безвідносна краса має справжнє і важливе призначення, але іноді нам хочеться менше назв, менше ярликів, менше аналізу і визначення місця в світовій історії, менше «культури». Нам хочеться, щоб нічого не стояло між предметом чи переживанням зараз і розумом та відчуттями зараз. Нам хочеться речі в собі.

31 Прагнучи цього і будучи змушеними шукати не пережите раніше, ми опиняємося в тій же ситуації, що й цар Мідас. Все, чого він торкався, перетворювалось на золото і тому переставало бути йому корисним. Ми жадаємо незайманої краси, але щойно переживаємо її, як вона одразу перетворюється на золото… або ж на нудьгу. Ми змушені йти далі. Задовольнити бажання означає створити нове бажання.

32 Але в нашій гонитві за незайманим відчуттям краси є, звичайно, ще один елемент. Навіть найбільш неспостережливі повинні помітити: тут діє той самий безжальний закон, що і при голоді. Згубний або явно несприятливий стан необхідний для того, щоб ми отримували задоволення від стану хорошого чи «сприятливого».

33 Голод і апетит — річ одна й таж. У вас з’явився апетит? Так, я голодний. Ви голодні? Так, я маю апетит.

34 Це так само справедливо і щодо всіх інших великих напружень. Насолода тим більш приємна, оскільки приходить після періоду страждання. Безпека — після небезпеки. Добро — після зла. Щоправда, ми, можливо, активно не розшукуватимемо «погані» контрполюси, а наше віддаляння від «хороших» пояснюється скоріше апатією, аніж тим, що ми справді завдаємо собі болю, безглуздо ризикуємо життям чи втягуємось у злочини. Однак ми не можемо існувати без чергування цих протилежних станів і будемо підтримувати його в тій мірі, в якій почуваємо, що позбавлені— через недоліки суспільства й освіти, через невиправдану нерівність у нашому світі — незайманих переживань, яких потребуємо.

35 На нашій теперішній безрадісній стадії цивілізації (ми зайшли так далеко, так мало пізнавши) природньо, що більшість вважає незаймані переживання дуже важливими — байдуже, знаходяться вони між соціально «хорошими» чи «поганими» полюсами. Вона знайде виправдання для злочинів (випадок, блискуче представлений Жаном Жене), для некримінального зла (постійна подружня невірність безжальна комерційна практика тощо) і для ризику(небезпечні захоплення і професії — такі, як альпінізм та автоперегони).

36 Навіть тому, хто намагається знайти для себе насолоду в «хороших» полюсах, так само дуже потрібні — якщо він навіть активно не шукає в них переживань — «погані» полюси.

37 Отже, на перший погляд може здатися, що цей механізм чергування так далеко проникає в найглибинніше буття людини і в найглибинніше буття суспільства, що ми нічого не можемо з ним удіяти. Але це означало б сказати, що розум і наука нічого не можуть удіяти проти принципу насолоди; нашого потягу до незайманих переживань, що ми ніколи не зможемо контролювати той величезний вплив, який ці напруження чинять сьогодні на кожного з нас і на суспільства, в яких ми живемо. Я повністю відкидаю такий песимістичний і фаталістичний погляд на людську долю і хочу запропонувати модель і метод, які слід розглянути, щоб отримати розв’язання.