Міф про душу

Міф про душу

37 Коли я був малим, моя бабуся-корнуоллка казала мені, що маленькі білосніжні раковини каракатиць, які я іноді знаходив у викинутому на берег смітті, — то душі потонулих моряків; і якийсь такий конкретний образ із багатовікових народних вірувань залишився у нас назавжди, хоч ми й знаємо те, що я зрозумів про залишки каракатиць: зрештою вони жовтіють і розсипаються на порох.

38 Людина змушена була визнати, що її тіло не може пережити смерть. Тоді вона бере найнедоступнішу і найтаємничішу його частину, мозок, і заявляє, що деякі функції останнього долають смерть.

39 Немає жодної думки, жодного відчуття, жодної свідомості, жодного усвідомлення свідомості, які б не можна було звести до електрохімічних явищ у мозку. «Я маю безсмертну і нематеріальну душу» — це думка чи твердження; це також запис діяльності певних клітин іншими клітинами.

40 Машина такої ж складності, як людський мозок, теж могла б розвинути свідомість, совість і «душу». Вона отримувала б насолоду від того, що існує у формі такої складної машини; вона породила б метафізичні міфи про себе. Все, що є, має певну будову, і тому воно піддається руйнуванню: не магічне, не «надприродне», не «духовне».

41 Машини складаються з речовини «мертвої», мозки — з речовини «живої». Але межа між «мертвим» і «живим» розмита. Неможливо сконструювати машину такої ж складності, як мозок, з «мертвої» речовини, але частково складність мозку (як доводить фактична неможливість сконструювати його) полягає в тому, що його механізми — з живої речовини. Наша неспроможність створити механічний мозок, що був би зовсім як людський, показує нашу наукову і технологічну недостатність, та аж ніяк не реальну принципову відмінність між машиною і мозком, механічними функціями і, припустимо, «духовними» думками.

42 Що виживає після смерті, то це гниючі зупинені машини. Свідомість — це дзеркало, що відбиває дзеркало, що відбиває дзеркало: будь-яка річ, яку вносять у цю кімнату, може відбиватись нескінченно, як і її відображення. Коли ж кімната зруйнована, то немає вже нічого — ні дзеркал, ні відображень.

43 Міф відокремленої свідомості частково виникає через довільний спосіб використання «я». «Я» стає об’єктом — третьою річчю. Ми постійно в ситуаціях, де почуваємо себе невідповідними і думаємо або «Це не моя вина, оскільки я не та людина, якою хотів би бути», або «Це моя вина». Згадані самокритичні висловлювання і виправдання дарують нам ілюзію об’єктивності, здатності судити самих себе. Тому ми вигадуємо річ, яка судить, відокремлену «душу». Але «душа» — не більше, ніж здатність спостерігати, згадувати і порівнювати, створювати і зберігати ідеали поведінки. Це механізм, а не ектоплазма, людський мозок, а не Святий Дух.

44 Життя — це ціна, яку ми платимо за смерть, а не навпаки. Чим гірше наше життя, тим дорожче ми платимо, і чим краще — тим дешевше. Еволюція — це зростання досвіду, інтелекту, знань; дане зростання породжує моменти прозріння, моменти, коли ми глибше бачимо наміри, правильніше оцінюємо причини, краще передбачаємо наслідки. Саме зараз у нас велике прозріння: життя після смерті немає. Незабаром це буде таким же очевидним для кожного, як зараз, коли я пишу, очевидно для мене, що в наступній кімнаті нікого немає. Правда, я не можу довести абсолютно, що там нікого немає, не заходячи до тієї кімнати, але все непрямо свідчить на користь моєї віри. Смерть — кімната, яка завжди порожня.

45 Пов’язані між собою великі міфи про загробне життя і безсмертну душу служили своїй меті: стояли між нами і реальністю. Але їхній відхід змінить усе. Повинен змінити.