Україно моя*

Україно моя*

Україна моя, рідна мати моя.

Хто ти є, хто ти є?

Я питаю про те навесні солов’я,

Я запитую серце своє.

Хто ти є, хто ти є?

Я запитую серце своє.

Я питаю про те у блакитних садів,

Я питаю широкі лани,

Я звертаюсь у небо до вольних орлів,

І наслухую мову луни.

Я питаю в орлів —

І наслухую мову луни…

Мені каже Дніпро:

— Україна — то Я.

А Карпати високі здаля

Все шепочуть: — У горах Матуся твоя,

Невмируща Вкраїнська земля.

Шепчуть гори здаля:

— Невмируща Вкраїнська земля.

Вірю, знаю: — У горах Матуся живе,

У Дніпровськім потоці співа,

Її серце — то небо весни грозове,

Її дума — печаль Світова.

Її серце — живе,

Її дума — печаль Світова.

І зірки вдалині — то Вкраїни вогні.

То все — ти, то все — ти!

Струни кобзи дзвенять,

Україно, в мені,

Ніби райдужні в небі мости.

То все — ти, то все — ти,

Ніби райдужні в небі мости.

1972 р.