Сестрі

Сестрі

Сестро моя — полонянко віків,

У очах твоїх туга і жаль.

Через темряву слів, понад куряву снів

Поспішаєш у даль.

То ведеш волохатих синів

Крізь болота первісні й мости,

То очолюєш тих вояків,

Що із смертю на «ти»!

То долаєш варяжські моря,

Відкриваєш десь землі нові…

І сія над тобою зоря,

На стовічній твоїй голові.

І прийшла ти цей раз до Дніпра,

Ще дитям із того корабля,

Де Учитель, що вік не вмира,

Щось нам шепче здаля…

І кипить дивна сила в тобі,

Замерзає в тілесній труні,

Знемагає в тяжкій боротьбі…

Видно це — лиш мені!

Збережи, збережи той напій

Для епох небувалих і ер!

Буде свято ясне, буде бій —

Не такий, як тепер!

Спалахнуть міжпланетні моря

Кораблями далеких світів,

Нас покличе кохана зоря

До вогненних братів!

І в Мовчання повернемось ми,

Де зустрінуться рідні серця,

Де з’єднається з нами — дітьми

Рідна Мати — Лицем до Лиця…

3 березня 1980 р.