Пісня зоряного корсара*

Пісня зоряного корсара*

Ти прийди, Неповторна, на стежку мого поривання,

Ти ступи у колиску моєї душі.

Я готую для тебе початок нового світання,

Тої казки, кохана, яка не лягла у вірші.

Довгі ночі і дні, а тебе все немає, немає,

В скелю серця вдаря галактичний прибій…

Мою душу охоплює туга безкрая,

Розгортає у вічність тривоги сувій.

Де ти, де? Чи прийшла ти на Землю із казки?

Якщо ні — то навіщо я в хащах життя?

Без очей твоїх — ніч, самота без жаданої ласки,

А без слова твого — небуття.

Прилети, Неповторна! Минають секунди-століття,

Блискавиці небесні обпалюють серце моє.

Я чекаю тебе над безоднею світу,

Де безжалісний птах Прометея клює.

Де ти, де? Бронзовіють напружені м’язи,

Люта втома байдужістю душу вбива.

Ти прийди і вогнем у оголене серце вривайся одразу,

Щоб були непотрібні слова!

Я тоді розірву найдревніші у світі кайдани,

Сколихнеться від жаху Кривава Гора!

Прилітай, Наречена моя, на весільне світання…

Нам пора… Нам пора…

1969 р.

* * *

Закон вогню, закон кохання, *

Пали мене, карай мене!

Веди крізь громи і повстання

У Преображення ясне!

Не дай в ілюзії заснути,

Не дай мокріти у багні,

Щоб думка грізна і розкута

Палахкотіла у мені.

Щоб крила сильні і вогнисті

Прорвали тіла мур тугий,

Щоб зорі праведні, пречисті

Мене взяли у світ новий!

Іще востаннє я заплачу,

Пройду незримо по землі,

І всі падіння та невдачі

Лишу впокореній золі.

І блискавицею-привітом

Сяйну у грізній синяві.

Закон Вогню гримить над світом:

Умріть, мерці!

Живіть, живі!

1969 р.

* * *

Хто ти, Любове? Що ти, Любове? *

Спалах чуття? Чи дарунок таланту?

Тіла жага чи божественне слово?

Попіл чи полум’я? Фенікс чи фантом?

Що ти, Любове? Паління в безодню?

Чи ейфоричний хвилюючий трунок?

Хижої пристрасті паща голодна

Чи розцяцьковані квітами труни?

Котиться вир, і нема йому впину,

В ньому зливаються атоми, люди —

Драми, гротески, комедії, кпини:

Є, і було, і триває, і буде!

Грізна любов, найніжніше кохання,

Шепіт несміливий, слово шалене —

Все поспіша на олтар сподівання —

В пащу неситу, в пащу вогненну.

Де розуміння? Де ти, критерій?

Логіка мовчки навколішки стала.

Істини мати. Вершина містерій.

Ясна і темна. Мінлива і стала.

Гинуть світи. І спалахують зорі

В нових галактик вселенському громі,

Кроноси юні в інших просторах

Інші будують Любові хороми.

Хай у безмежжя пливуть одиноко

Скелі, мов свідки космічної драми.

Єви в едемах ідуть ясноокі

І обнімають коханих Адамів.

Будуть і яблука, будуть і змії,

Будуть Єгови, будуть падіння,

Каїна заздрість, Авеля мрії

Чорні і світлі пустять пагіння.

Крізь революції, царства, поеми

Підуть потомки Адама до неба,

Щоб написати нові поеми

І в епілозі розгадувать ребус —

Ребус кохання… Що ж ти, Любове?

Іскра прадавнього змія Ананти?

Темна мара чи божественне слово?

Попіл чи полум’я? Фенікс чи фантом?

1970 р.

* * *

Зорі, зорі — далекії зорі,

Що ви знаєте, зорі, про землю мою?

Що ви знаєте, ясні,

Про Єву казкову,

Що Адама любила

У правічнім раю?

Чи на ваших планетах

Теж едеми розквітли?

Чи ростуть у них яблуні

Зла і Добра?

Чи для вас, мої зорі,

Променисті і світлі,

Теж настала жорстокої кари пора?

І підступний Єгова

Проклинає Адама,

І на Авеля палицю

Каїн здійма…

Зупиніте їх, зорі,

Доки ніч не настала,

Доки в вашому світі

Смерті нема!

Може, люди — то більше,

Ніж сонця променисті,

Може, серце — то ширше,

Ніж галактик рої.

Бо як серце вмирає —

Умирає безмірність.

Як згасають зіниці —

То немає її…

Люди, чуєте, люди!

Зупиніться на хвилю,

Спалахніте серцями,

Ваших променів ждуть.

Не проходьте, мов тіні,

Метеорами в безвість,

Хай на темному небі

Нові зорі зійдуть!

Бо як сонце згасає,

То інше засяє,

Бо як гине планета —

інша в путь вируша!

Бо всі атоми схожі один на одного,

І лише у людини

Неповторна душа…

1970 р.