Пісня золотого човняра*

Човен золотий в океані див,

Зоряне вітрило напинається.

Воротар Життя знов у путь відплив,

До Землі закохано всміхається…

Слався, ясний човен кохання,

Ти пливи, пливи в далину.

Даруй надію, даруй світання,

Даруй нам вічную весну!

Пломінний потік радісно струмить.

Поспішай з відкритими долонями,

Неповторна мить сповнює блакить

Вогняної пісні передзвонами.

Розриває міх зоряний гінець,

Щедро сипле диво-самоцвітами,

А Земля спліта сонячний вінець

З травами, деревами і квітами…

Читайте также

I. Движение золотого запаса Относительно накопления банкнот в периоды угнетения следует заметить, что здесь повторяется образование сокровищ в виде благородного металла, которое наблюдалось в тревожные времена на самых ранних стадиях существования общества. Влияние

ГІЛЬДЕ ДОМІН, ПІСНЯ НАДХНЕННЯ ІІ Довго гонили тебе довкола бездверих мурів міста. Ти втікаєш-втрачаєш сплутані назви речей за собою. Довіра, найважча абетка. Я роблю легкий знак у повітрі непомітно, де початок нового міста, Єрусалим, золотий, з нічого. Жодного

А. Дугин. Пророк Золотого Века Миссия Генона Имя эзотерика и посвященного Рене Генона занимает совершенно особое место не только среди мыслителей 2О-го века в целом, но и среди более узкой группы авторов, занимающихся изучением и изложением Сакральной Традиции и ее

Башмачки золотого царства Башмаки носят на ногах. Ноги даны для передвижения, поэтому они символ пути (см. «Три пары железных башмаков»). Башмаки из золотого царства – это стези благоухающей истины. Иван изрезал ткань на башмаки, данную старым царем, т. е. ищущее и

Пісня шукачів тайни* Ідем, ідем в далеку Путь, І все запитуємо ми: «Де нам знайти ясну Любов Серед вселенської пітьми?» Нам гримить далина: «У юрбі не шукай, Як настане весна — Вирушай в дальній Край… Поміж бур і погроз, Поміж рушень основ, Поміж гуркоту гроз Знайдеш ясну

Пісня зоряного корсара* Ти прийди, Неповторна, на стежку мого поривання, Ти ступи у колиску моєї душі. Я готую для тебе початок нового світання, Тої казки, кохана, яка не лягла у вірші. Довгі ночі і дні, а тебе все немає, немає, В скелю серця вдаря галактичний прибій… Мою

Пророча пісня* Кобзарю, кобзарю, куди ти прямуєш? — На вольную волю… Кобзарю, кобзарю, хто шлях тобі вкаже? — Вітри в чистім полі… Кобзарю, кобзарю, що в полі шукаєш? — Прадавню могилу… Кобзарю, кобзарю, а хто в тій могилі? — Незміряна сила… Кобзарю, кобзарю, чи сила та

Самотня пісня* Ой, порай мене, мати, порай Де мій згублений рай Знай, мій сину розгублений, знай, Що твій рай — рідний край… Ти летиш по далеких світах, Мов засмучений птах, У чужинських полях і лісах Лише пустка і жах… Повертай з чужини, повертай У весняний розмай… Знай,

Пісня* Розцвілася квіточка, розцвілася, Та багряним полум’ям зайнялася. Полюбили квіточку буревії, Розпалили в серці їй пісні-мрії. Тріпотіла квіточка, пломеніла, В сонячному промені вся згоріла… Впало з серця квіточки сім’я-зерня Поміж темні зарості, поміж

Пісня місячної ночі* Срібна нитка печалі, срібна нитка надії Простяглася у даль, простяглася у світ… Понад Шляхом Чумацьким срібний лебідь леліє Таємниче мереживо літ… Збережи, схорони Серця світ серед ночі химер, Під крилом сивини Голос казки святої не вмер… Ти посій

Пісня вічного вогню* Палає небокрай, Світанкова пора… Вставай, вставай, вставай — Горить Нова Зоря! І хто б де не умер — Від зради чи в борні — Воскресніте тепер У Вічному Вогні! Встаньте, убиті Сестри й брати! Брама відкрита В нові світи! Смерті немає — То лиш мара, Дух не

Пісня нежданого друга* Чи у тиші, чи під ураганом, Під дощами, під промінням зір В серці радість з’явиться неждано, То мій добрий вісник — ти йому повір! У пустелі чи під громи бою Я нечутно поруч тебе йду… Щит блакитний вічно над тобою, Будь спокійний, брате, я не підведу. А

Пісня зоряного Дивокола* В Полум’янім полі, в тайнім Дивоколі, Де пасуться коні чарівного сну, Птахи виростають в огненнім приволлі І летять у казку, в Зоряну Весну. Лебеді дитинства, станьте на хвилину, Та візьміть на крила доленьку мою. Землю я покину, з вами я полину, Де

Пісня Бояна* У долині призабутій на калині Накувала три дороги зозулина, Накувала сива, накувала На чарівне Диво-свято, на Купала. А що першая дорога — у пустелю, Там самотність свої килими постеле. А що друга — та під грози-блискавиці, Ну а третя — до заснулої дівиці… Та