3. Правічний кінь

3. Правічний кінь

В каруселі історичній

Знемагає дух завжди,

Все питаючи трагічно —

Хто ми, звідки і куди?

Що таке і наше горе,

І томління, і водіння,

І галактики, і зорі —

Суть чи сонне мерехтіння?

Хто нас кинув у спіралі

Будування чи падіння,

Що таке космічні далі —

Суть чи сонне мерехтіння?

Як наш дух прийшов до тями

Серед грізної пустелі,

Серед зоряної ями,

На скривавленій постелі?

Це було чи не було?

Пояснити неможливо…

Вітром часу замело

Материнську давню Ниву,

Те Надвічне джерело,

Що зродило Духу Диво…

Де ж та мислі чудо-птиця,

Що розв’яже вузол снів,

Розгадає таємницю,

Грізну тайну Скакунів?

В каруселі днів-ночей

Нам розгадка, може, й сниться,

Але сонячна правиця

Геть змітає спогад цей…

І лише дитячі сни,

Міфи та казки незвичні

Нам приносять з далини

Ті осяяння правічні,

Коли в зоряні світи

Із Праматерніх Глибин

Для творящої мети

Титанічний рушив Син…

Райдужне волосся в нього,

У очах і світло, й тінь,

У небачену дорогу

Вершника несе Пракінь —

Кінь, існуючий завжди,

Неуявний, мов кохання,

Кінь казкової ходи

І пісенного іржання…

Там, де ступить він ногою,

Загораються зірки,

І планети мчать юрбою

У періоди й віки.

Радість і любов завзято

Син-Титан у простір сіє,

В Лоно падають зернята,

А у Лоні — Тайна зріє…

Глибина і ширина

Вся пронизана волінням,

І не хаос вже вона —

А грядуще сотворіння.

Раптом виринув над Ланом

Із Прахаосу глибин

Весь насичений обманом

Мороку зловісний Син.

Голос ворога брехливий

Прокотився в тихім небі:

— Сіять Материнську Ниву —

То обов’язок для тебе…

Але є в моєму краї

Моторошна глибина,

Де ні світло не засяє,

Не прокотиться луна,

Де ні росту, ані тління,

Де ні радість, ані сум,

Де лише тяжкі томління

Ненароджених ще дум…

Щоб вони із лона сну

Вийшли в світло сього дня,

Дай мені на мить одну

Материнського Коня…

Щоб у прірві безнадії

Загорівсь творіння знак,

Подаруй мені надію…

Син сказав: — Хай буде так!

Мені Мати заповіла

Дарувати щастя всім,

Праконя чарівна сила

Хай у твій увійде Дім!

І як тільки Син Пітьми

Сів на Чудо-Скакуна,

В небі вдарили громи,

Прокотилася луна.

Сколихнулася глибінь,

Прокотились громовиці,

Тяжко заіржав Пракінь

Від страшної блискавиці,

Промайнула чорна тінь,

Від якої всі ми ниці…

Засміявся Син Хаосу,

А Титан лишився сам,

Припадав він до землиці,

І молився небесам,

Так лишається і досі —

На загадку всім вікам…

І у даль затупотіли

Чорний-Білий Скакуни,

На Землі замайоріли

Наші прагнення і сни.

Народилися у світ

Ясна тяма і безтяма…

Так і рушили в політ

Вічний пошук, вічна драма…

А Титан розсипав зерна

Материнського Дарунку

На походи, на модерни,

На ілюзії лаштунки,

На військові обладунки,

На теорії, концерни,

На імперії убогі…

І питає Син у Бога,

Чи ота страшна дорога

В Рідний Край його поверне?

У терзаннях, у борні

Не поверне, ні!

Від сподіванок про рай

Ти рятунку не чекай.

До далеких зірок

Ілюзорний твій крок.

В тиші атомних химер

Дух навіки твій завмер…

Ось тобі Чарівна Птиця —

Твого духу блискавиця.

Розпанахай серця сон,

Розірви віків полон!

І збагни, і збагни —

Твоя суть пірнула в сни.

І у тому сновидінні,

Там, де скаче Темний Кінь,

Втаємничено воління

Всіх минулих поколінь.

Тому світові химери,

Що в безвидності зоріє,

Треба відчинити двері

В світ свідомості і дії.

І духовний ураган

Об’єднає світ розпуки,

Материнський Чудо-Лан

Нам відкриє давні луки…

Всі поклони Ночі й Дню —

То розділена свідомість!

Лише іскорки Вогню

Нині маємо натомість.

Ми питаємо завзято

Все у Білого Коня,

Від одного хочем Брата

Те, що сам він догани…

І тоді, як в ночі яму

Падаєм від марноти,

В нас немає крихти тями,

Щоб збагнути СУТЬ МЕТИ.

Суть прихована у Краї

Вороного Скакуна,

Де вагітна знемагає

Сновидіння глибина…

Треба сповнить новим змістом

Ту страшну космічну яму,

Влить вогнисту кров іскристу

В наше серце, в нашу тяму…

Щоб воскрес Титан правічний,

Щоб відкрилися Скарби,

Треба сіять дух незвичний

Небувалої Доби!

Як полюбить Діва Ночі

Духа Сонячного Дня,

Знов побачать наші очі

Суть Правічного Коня!

У палаючім коханні

Об’єднаються вони —

І знемога, і повстання, —

Чорний-Білий Скакуни.

Блискавиця їх розбила,

Блискавиця їх з’єдна…

Все обійме Тайни Сила

Дух Один і Суть Одна!..

11 лютого 1978 р.